Симфонии двора - Александр Новиков

В переулке, где зыркали фары,

Где косил жёлтый глаз светофор,

Я слонялся с горластой гитарой

И глядел в её окна, как вор.

С тихой грустью сиротской гармошки

Тёплый вечер был вторить готов,

Но старались одни только чёрные кошки

В ожидании драных котов.

Светлые, как с паперти, симфонии двора,

Мне их все по памяти проиграть пора.

А забор не забор без сирени,

Без стыдливо начертанных слов,

Я упал бы пред ним на колени,

Перелез, не жалея штанов.

К этой девушке глупой и славной

Я, объевшийся белены,

Да мешает моя окаянная слава,

Да костюмчик трёхзначной цены.

Светлые, как с паперти, симфонии двора,

Мне их все по памяти проиграть пора.

Будто в карты стою облапошен,

Нет забора, сирени, окна,

Только хлопает тополь в ладоши,

Да таращится молча луна.

Доминошной столешницы плаха

Отстучала костями по ним,

Но осталась одна полуночная птаха

И поёт нам понятно одним.

У провулку, де сяяли фари,

Де косило жовте око світлофор,

Я тинявся з горластою гітарою

І дивився в її вікна, як злодій.

З тихим сумом сирітської гармошки

Теплий вечір був готовий вторити,

Але старалися лише чорні кішки

В очікуванні подертих котів.

Світлі, як із паперті, симфонії двору,

Мені їх все по пам'яті програти час.

А огорож не огорож без бузку,

Без сором'язливо написаних слів,

Я впав би перед ним на коліни,

Переліз, не жаліючи штанів.

До цієї дівчини дурної та славної

Я, об'ївся блекоти,

Нехай заважає моя окаянна слава,

Так костюмчик тризначної ціни.

Світлі, як із паперті, симфонії двору,

Мені їх все по пам'яті програти час.

Ніби в карти стою обдурений,

Немає паркану, бузку, вікна,

Тільки плескає тополю в долоні,

Так тарапиться мовчки місяць.

Доміношні стільниці плаха

Відстукала кістками по них,

Але залишилася одна північна птиця

І співає нам зрозуміло одним.