Дорога - Виктор Луферов

Нет, не из тех, кто тайком любит в мед добавлять

Дегтя — советчик мой был из племени честных людей.

— Слушай, — сказал он, — друг, чем так плохо играть,

Лучше тыквы растить или пасти свиней.

Я рассмеялся, — хлебнув славы какой-никакой,

Быть на последних ролях в провинции я не смогу,

Тыквы мои должны размером поспорить с луной,

Свиньи, как скопища туч, разлечься должны на лугу.

Но чтобы вкус моих тыкв стал знатоков восхищать,

Или чтоб мясом свиней мне накормить всю страну,

Нужно всего себя новому делу отдать,

Нужно ему посвятить жизнь, хотя бы одну.

Ну, а случится, что там плохо дела пойдут,

Скажет мне бахчевод или откормщик свиней:

«В нашем, брат, деле нужны особый талант и труд,

Так что, играй, как играл, брат, на гитаре своей».

Так что, колок подвернув, если ослабла струна,

Дальше пойду, как и шел, узкого грифа тропой,

Именно в тех краях тыквой желтеет луна,

И преграждают путь вепри с щетиной стальной.

Именно в тех краях ключ бьет с кастальской водой,

Вечнозеленый лавр манит прохладой ветвей,

И по дороге туда, Господи, Боже ты мой,

Мне растерять не жаль бисер оставшихся дней.

Каждый пришедший в мир, значит — попавший на пир,

Из своего кармана платит на этом пиру:

Платит за шпаги свои шпагоглотатель-факир,

Платит за бури моряк, платит игрок за игру.

Каждому отсчитав, сколько положено лет,

Жизнь предъявляет всем неумолимый свой счет,

И потому у меня лично претензий нет

К тем, кто не так, как я, на белом свете живет.

Время прощаться.

Прощай, добрый советчик мой!

Побыл я на побегушках своих же сомнений-теней…

А по дороге туда, Господи, Боже ты мой,

Мне растерять не жаль бисер оставшихся дней.

Именно в тех краях ключ бьет с кастальской водой,

Вечнозеленый лавр манит прохладой ветвей,

А по дороге туда, Господи, Боже ты мой,

Мне растерять не жаль бисер оставшихся дней…

Ні, не з тих, хто потай любить в мед додавати

Дігтя — порадник мій був із племені чесних людей.

— Слухай, — сказав він, — друг, чим так погано грати,

Краще гарбуза вирощувати або пасти свиней.

Я розсміявся,— сьорбнувши слави який,

Бути на останніх ролях у провінції я не зможу,

Гарбузи мої повинні розміром посперечатися з місяцем,

Свині, як скупини хмар, розліктися повинні на лузі.

Але щоб смак моїх гарбузів став знавців захоплювати,

Або щоб м'ясом свиней мені нагодувати всю країну,

Потрібно всього себе новій справі віддати,

Потрібно йому присвятити життя, хоч би одне.

Ну, а станеться, що там погано справи підуть,

Скаже мені баштанник або годувальник свиней:

«У нашій, брате, справі потрібні особливий талант і праця,

Отже, грай, як грав, брате, на гітарі своїй».

Так що, колок підгорнувши, якщо ослабла струна,

Далі піду, як і йшов, вузького грифа стежкою,

Саме в цих краях гарбузом жовтіє місяць,

І перегороджують шлях вепрі з щетиною сталевою.

Саме в тих краях ключ б'є з каштальською водою,

Вічнозелений лавр манить прохолодою гілок,

І по дорозі туди, Господи, Боже ти мій,

Мені розгубити не жаль бісер днів, що залишилися.

Кожен, хто прийшов у світ, значить—— потрапив на пір,

Зі своєї кишені платить на цьому бенкеті:

Платить за шпаги свої шпагоглинач-факір,

Платить за бурі моряк, платить гравець за гру.

Кожному відрахувавши, скільки належить років,

Життя пред'являє всім невблаганний свій рахунок,

І тому у мені особисто претензій немає

До тих, хто не так, як я, на білому світі живе.

Час прощатись.

Прощавай, добрий пораднику мій!

Побув я на побігеньках своїх ж сумнівів-тіней...

А по дорозі туди, Господи, Боже ти мій,

Мені розгубити не жаль бісер днів, що залишилися.

Саме в тих краях ключ б'є з каштальською водою,

Вічнозелений лавр манить прохолодою гілок,

А по дорозі туди, Господи, Боже ти мій,

Мені розгубити не жаль бісер днів, що залишилися...