Разговор с мамой поздней осенью - Виктор Луферов

Красный, синий, голубой — выбирай себе любой.

Это на закон людской, а не детская считалка.

Если выбран голубой, синего не взять, а жалко.

Впрочем этот удержи.

У иных такая малость —

Был, да только улетел, ниточка в руках осталась.

Что ты, что ты, моя мама?

Ничего, дружок сердечный.

Осень конопатит рамы, и давно пусты скворечни.

Чисто выметен наш двор — ни травинки, ни соринки.

Где-то радио поет, как торгуется на рынке.

В путь на скоро пригласят вдоль по улице безлюдной,

Все поймем про рай и ад: жизнь была чудной и чудной…

Остается лишь одно — про себя тихонько петь…

Чаще в небо голубое, реже под ноги смотреть.

Чаще в небо голубое, реже под ноги смотреть.

Что ты, что ты, моя мама?

Переменим разговор,

И весна надежды строит, зарастет травою двор.

И тогда, ах, моя мама, будет все, как год назад:

Зарастет весь двор травою, и скворцы заголосят.

Зарастет весь двор травою, и скворцы заголосят.

Червоний, синій, блакитний — вибирай собі будь-хто.

Це на закон людський, а не дитяча лічилка.

Якщо вибраний блакитний, синього не взяти, а шкода.

Втім, цей утримай.

У інших така небагато

Був, але тільки полетів, ниточка в руках залишилася.

Що ти, що ти, моя мамо?

Нічого, друже сердечний.

Осінь конопатить рами, і давно порожні шпаківні.

Чисто помітний наш двір — ні травинки, ні соринки.

Десь радіо співає, як торгується на ринку.

Шлях на незабаром запросять вздовж по вулиці безлюдній,

Всі зрозуміємо про рай і пекло: життя було дивним і чудним...

Залишається лише одне — про себе тихенько співати…

Частіше в небо блакитне, рідше під ноги дивитися.

Частіше в небо блакитне, рідше під ноги дивитися.

Що ти, що ти, моя мамо?

Змінимо розмову,

І весна надії будує, заросте травою двір.

І тоді, ах, моя мамо, буде все, як рік тому:

Заросте весь двір травою, і шпаки заголосять.

Заросте весь двір травою, і шпаки заголосять.