Когда придёт моя пора - Виктор Луферов

Когда придет моя пора,

Мне перед Господом предстать,

С горою свидется гора,

Как смею я предполагать.

Окружат ангелы меня,

А крылья их белым-белы,

А в белых сумочках у них

У всех по горсточке золы.

«А мы давно уж ждали вас,

знать, время свидеться пришло».

У Господа лукавый взгляд,

Господь нахмурит мудрый лоб.

К небесной свите, обратясь,

Он скажет: «Мы решить должны,

в раю ли место для него

или в аду у сатаны.»

И каждый ангел подойдет,

А крылья их белым-белы,

И на тарелочку весов

По горстке высыпет золы.

А в той золе — вся жизнь моя:

И то, что знал и что забыл.

Как будет страшен этот миг,

Как нежно шелестенье крыл.

И дрогнет голосом Господь,

Когда чуть перевесит ад,

Ведь в прегрешениях его

Я сам немного виноват.

«А он к высокой цели шел,

и нравился за это мне,

за это, — скажет — я готов

вознаградить его вдвойне».

Качнутся легкие весы

От той крупинки золотой.

Застынут, ровно не одна

Не перевесила другой.

И улыбнется тут Господь:

«Мой сын, ну, что тебе сказать?

Теперь ты можешь сам себе

Казнь и награду выбирать.»

И я скажу ему: «Господь,

Хоть обойди весь белый свет,

Награды лучше не сыскать

И казни хитроумней нет:

Позволь мне повторить свой путь,

А там — и песенке конец.

Вознаградила меня мать,

Приговорил меня отец».

Когда придет моя пора,

Мне перед Господом предстать,

С горою свидется гора,

Как смею я предполагать.

Окружат ангелы меня,

А крылья их белым-белы,

А в белых сумочках у них

У всех по горсточке золы.

Коли прийде моя пора,

Мені перед Господом постати,

З горою побачиться гора,

Як я можу припускати.

Оточать мене ангели,

А крила їх білим-білі,

А в білих сумочках у ніх

У всіх по жменьці золи.

«А ми давно вже ждали вас,

знати, час побачитися настав».

У Господа лукавий погляд,

Господь нахмурить мудре чоло.

До небесної свитки, звернувшись,

Він скаже: «Ми вирішити повинні,

у раю лі місце для нього

або в пеклу у сатани.»

І кожен ангел підійде,

А крила їх білим-білі,

І на тарілочку ваг

По жмені висипе золи.

А в тій золі — все життя моє:

І те, що знав і що забув.

Як буде страшна ця мить,

Як ніжно шелестіння крил.

І здригнеться голосом Господь,

Коли трохи переважить пекло,

Адже у гріхах його

Я сам трохи винен.

«А він до високої мети йшов,

і подобався за це мені,

за це, — скаже — я готов

винагородити його подвійно».

Хитаються легкі ваги

Від тієї крупинки золотої.

Застигнуть, рівно не одна

Не переважила інший.

І посміхнеться тут Господь:

«Мій сину, ну що тобі сказати?

Тепер ти можеш сам собі

Страту і нагороду вибирати.»

І я скажу йому: «Господь,

Хоч обійди все біле світло,

Нагороди краще не знайти

І страти хитромудрішою немає:

Дозволь мені повторити свій шлях,

А там — і пісці кінець.

Нагородила мене мати,

Засудив мене батько.

Коли прийде моя пора,

Мені перед Господом постати,

З горою побачиться гора,

Як я можу припускати.

Оточать мене ангели,

А крила їх білим-білі,

А в білих сумочках у ніх

У всіх по жменьці золи.