Благодарю тебя, отчизна! - Александр Градский

Благодарю тебя, отчизна,

За злую даль благодарю!

Тобою полн, тобой не признан,

Я сам с собою говорю.

И в разговоре каждой ночи

Сама душа не разберет,

Мое ль безумие бормочет,

Твоя ли музыка растет…

Прощай же, книга!

Для видений

Отсрочки смертной тоже нет.

С колен поднимется Евгений,

Но удаляется поэт.

И все же слух не может сразу

Расстаться с музыкой, рассказу

Дать замереть… Судьба сама

Еще звенит, и для ума

Внимательного нет границы

Там, где поставил точку я:

Продленный призрак бытия

Синеет за чертой страницы,

Как завтрашние облака,

И не кончается строка.

Дякую тобі, вітчизна,

За злу далечінь дякую!

Тобою сповнений, тобою не визнаний,

Я сам із собою кажу.

І в розмові кожної ночі

Сама душа не розбере,

Моє ль божевілля бурмоче,

Твоя чи музика зростає…

Прощай, а ж, книга!

Для видінь

Відстрочки смертної також немає.

З колін підніметься Євген,

Але видаляється поет.

І все ж слух не може відразу

Розлучитися з музикою, розповіді

Дати завмерти… Доля сама

Ще дзвенить, і для розуму

Уважного немає кордону

Там, де поставив крапку я:

Подовжена примара буття

Синіє за рисою сторінки,

Як завтрашні хмари,

І не закінчується рядок.