Расстрел - Александр Градский

Бывают ночи: только лягу,

в Россию поплывет кровать;

и вот ведут меня к оврагу,

ведут к оврагу убивать.

Проснусь, и в темноте, со стула,

где спички и часы лежат,

в глаза, как пристальное дуло,

глядит горящий циферблат.

Закрыв руками грудь и шею, —

вот-вот сейчас пальнет в меня!-

я взгляда отвести не смею

от круга тусклого огня.

Оцепенелого сознанья

коснется тиканье часов,

благополучного изгнанья

я снова чувствую покров.

Но, сердце, как бы ты хотело,

чтоб это вправду было так:

Россия, звезды, ночь расстрела

и весь в черемухе овраг!

Бувають ночі: тільки ляжу,

в Росію попливе ліжко;

і ось ведуть мене до яру,

ведуть до яру вбивати.

Прокинусь, і в темряві, зі стільця,

де сірники і години лежать,

в очі, як пильне дуло,

дивиться циферблат, що горить.

Закривши руками груди і шию, —

ось-ось зараз пальне в мене!-

я погляду відвести не смію

від кола тьмяного вогню.

Заціпенілої свідомості

торкнеться цокання годинника,

благополучного вигнання

я знову відчуваю покрив.

Але, серце, як би хотіло,

щоб це справді було так:

Росія, зірки, ніч розстрілу

і весь у черемсі яр!