К России - Александр Градский

Отвяжись, я тебя умоляю!

Вечер страшен, гул жизни затих,

Я беспомощен.

Я умираю от слепых наплываний твоих.

Тот, кто вольно Отчизну покинул, волен выть на вершинах о ней,

Но теперь я спустился в долину, и теперь приближаться не смей.

Навсегда я готов затаиться и без имени жить.

Я готов,

Чтоб с тобой и во снах не сходиться, отказаться от всяческих снов;

Обескровить себя, искалечить, не касаться любимейших книг,

Променять на любое наречье все, что есть у меня, мой язык.

Но зато, о Россия, сквозь слезы, сквозь траву двух несмежных могил,

Сквозь дрожащие пятна березы, сквозь все то, чем я смолоду жил,

Дорогими слепыми глазами не смотри на меня, пожалей,

Не ищи в этой угольной яме, не нащупывай жизни моей!

Ибо годы прошли и столетья, И за горе, за муку, за стыд,

Поздно, поздно!

— Никто не ответит, и душа никому не простит.

Відчепися, я тебе благаю!

Вечір страшний, гул життя затих,

Я безпорадний.

Я вмираю від сліпих напливів твоїх.

Той, хто вільно Вітчизну покинув, вільний вити на вершинах про неї,

Але тепер я спустився в долину, і тепер наближатися не смій.

Назавжди я готовий причаїтися і без імені жити.

Я готовий,

Щоб з тобою і в снах не сходитися, відмовитися від всіляких снів;

Знекровити себе, покалічити, не торкатися найулюбленіших книг,

Проміняти на будь-яке прислів'я все, що є у мене, моя мова.

Але зате, про Росія, крізь сльози, крізь траву двох безмежних могил,

Крізь тремтячі плями берези, крізь усе те, чим я замолоду жив,

Дорогими сліпими очима не дивися на мене, пошкодуй,

Не шукай у цій вугільній ямі, не намацуй життя мого!

Бо роки минули і століття, І за горе, за муку, за сором,

Пізно, пізно!

— Ніхто не відповість, і душа нікому не пробачить.