Быть - Александр Градский

С поникшим лбом, со знаменем повисшим,

Влачу тебя, когда я одинок,

По черным комнатам, по улицам промозглым,

И милости не клянчу.

Я не хочу, я их не отпущу,

Твои простые и загадочные руки,

Проникшиеся в зеркале ленивых рук моих.

Все прочее на свете безупречно,

Все прочее на свете бесполезно,

Как жизнь, как жизнь!

В твоей тени колодец вырыт,

В немую воду твоих грудей

Как камень кануть, как камень кануть!

З пониклим чолом, зі прапором повислим,

Волчу тебе, коли я одинокий,

По чорних кімнатах, по вулицях вологих,

І милості не клянчу.

Я не хочу, я их не відпущу,

Твої прості та загадкові руки,

Ті, що перейнялися в дзеркало лінивих рук моїх.

Все інше на світі бездоганно,

Все інше на світлі марно,

Як життя, як життя!

У твоїй тіні колодязь виритий,

У німу воду твоїх грудей

Як камінь канути, як камінь канути!