Желтый дом - Александр Градский

Семья — ералаш, а знакомые нытики — смешной карнавал мелюзги.

От службы, от дружбы, от прелой политики — безмерно устали мозги.

Возьмешь ли книжку — муть и мразь, один кота хоронит,

Другой слюнит, разводит грязь и сладострастно стонет.

Петр великий, Петр великий.

Ты один виновник всех.

Для чего на север дикий, понесло тебя на грех.

Восемь месяцев зима, вместо фиников морошка.

Холод, слизь, дожди и тьма, так и тянет из окошка.

Брякнуть вниз о мостовую одичалой головою,

Негодую, негодую, что же дальше?

Боже мой!

Каждый день по ложке керосина — пьем отраву тусклых мелочей.

От растрат бессмысленных речей — человек тупеет как скотина.

Есть парламент, нет — бог весть, я не знаю — черти знают.

Вот тоска я знаю есть и бессилье в небо есть,

Люди ноют, разлагаются, дичают, а постылых дней не счесть.

Где наше близкое, милое, кровное?

Где наше свое, бесконечно любовное?

Гучковы, Дума, слякоть, тьма, морошка.

Мой близкий, вас не тянет из окошка.

Об мостовую — брякнуть шалой головою?

Ой ведь тянет, правда?

Что, же дальше?

Боже мой.

Семья — ералаш, а знакомые нытики — смешной карнавал мелюзги.

От службы, от дружбы, от прелой политики — безмерно устали мозги.

Сім'я — єралаш, а знайомі скиглії — смішний карнавал дрібниці.

Від служби, від дружби, від прелої політики — безмірно втомилися мізки.

Візьмеш, чи книжку, — каламута і погань, один кота ховає,

Інший слинить, розводить бруд і солодкострасно стогне.

Петро великий, Петро великий.

Ти один винуватець усіх.

Для чого на Північ дикий, понесло тебе на гріх.

Вісім місяців зима замість фініків морошка.

Холод, слиз, дощі і темрява, так і тягне з віконця.

Брукнути вниз про мостову дикої головою,

Обурююся, обурююся, що далі?

Боже мій!

Щодня по ложці гасу п'ємо отруту тьмяних дрібниць.

Від розтрат безглуздих промов — людина тупіє як худоба.

Є парламент, ні — бозна, я не знаю — чорти знають.

Ось туга я знаю є і безсилля в небо є,

Люди ниють, розкладаються, дичають, а небажаних днів не злічити.

Де наше близьке, миле, кровне?

Де наше своє, безмежно любовне?

Гучкови, Дума, сльота, пітьма, морошка.

Мій близький, вас не витягне з віконця.

Про мостову — брякнути пустою головою?

Ой ведь тягне, правда?

Що, що далі?

Боже мій.

Сім'я — єралаш, а знайомі скиглії — смішний карнавал дрібниці.

Від служби, від дружби, від прелої політики — безмірно втомилися мізки.