Песня о телевидении - Александр Градский

Я прошу у Вас внимания, нешуточная мания,

Ура — телевещанию!

Да здравствует прогресс!

Желанья инфильтруются и мненья формируются,

И всякому явлению оно прибавит вес.

Здесь известно все заранее — не нужны ум и знания,

Без лишнего старания рождается звезда.

Немного обаяния, запудрены барании мозги у тети Мани:

Ставки, гонки, поезда.

Не коснется, пусть насует, пусть толстухи вальс танцуют,

И не кстати, и не вместе, и не в лад, и не впопад.

Пусть, как карты, нас тасуют, кто не с нами — пусть пасует,

Ведь экран подчас рисует жизнь прекрасней во сто крат.

Эгэй, ручку поверните, настал свиданья час,

Мы будем телевидеть, а просто видеть не для нас.

А вот студия другая, передача дорогая,

По количеству в ней выплаканных слез.

Слезы меряют на литры.

Обязательно пролиты

Они будут.

Да, мой друг, что за вопрос.

Ведь за этим, сна не зная, редактура наблюдает,

Репетируют, когда, зачем и кто.

Кто заплачет, кто завоет, повстречает, успокоет,

Кто споет, не дай бог, ежели не то.

Продлеваются контракты, улучшаются контакты,

Без антракта и без устали за трактом тракт.

Два часа рыдает зритель, программу поглядите

И от всей души получите инфаркт.

Эгэй, дежурно улыбнитесь, поправьте парики,

Мы будем телевидеть.

Ну, а кто не телевидит — дураки.

Вот дама в платье — «москошвеи», правый бок чуть-чуть левее,

Левый бок чуть-чуть правее, дама песенки поет.

А программу переключим, очевидному научат,

Как оно невероятно, просто за душу берет.

Для того, чтоб телевидеть, можно даже еле видеть,

Можно даже еле слышать, полу-думать, полу-спать.

Мир животных, мелодрамма, шайба, кинопанорама —

И свои зады от кресел мы не в силах оторвать.

Радость, боль, любви капризы — все заменит телевизор,

В стороне друзья и книги, и прогулки под луной.

Кто — куда, а я — к дивану, к недалекому экрану,

Кто далеко — тем не по пути со мной!

Я прошу у Вас уваги, неабияка манія,

Ура — телемовлення!

Нехай прогресує!

Бажання інфільтруються і думки формуються,

І всякому явищу воно додасть вагу.

Тут відомо все заздалегідь - не потрібні розуми і знання,

Без надмірного старання народжується зірка.

Небагато чарівності, запудрені баранії мізки у тітки Мані:

Ставки, перегони, поїзди.

Не торкнеться, нехай насує, нехай товстухи вальс танцюють,

І не до речі, і не разом, і не в лад, і не впопад.

Нехай, як карти, нас тасують, хто не нами — нехай пасує,

Адже екран іноді малює життя прекрасніше стократ.

Егей, ручку поверніть, настала побачення година,

Ми будемо телебачити, а просто бачити не для нас.

А ось студія інша, передача дорога,

За кількістю у ній виплаканих сліз.

Сльози міряють на літри.

Обов'язково пролити

Вони будуть.

Так, мій друже, що за питання.

Адже за цим, сну не знана, редактура спостерігає,

Репетирують, коли, навіщо і хто.

Хто заплаче, хто завиє, зустріне, заспокоє,

Хто заспіває, не дай бог, якщо не.

Продовжуються контракти, покращуються контакти,

Без антракту і без втомилися за трактом тракт.

Дві години ридає глядач, програму подивіться

І від щирої душі отримаєте інфаркт.

Егей, чергово усміхніться, поправте перуки,

Ми будемо телебачити.

Ну, а хто не телебачить — дурні.

Ось дама в сукні — «москошвеї», правий бік трохи лівіше,

Лівий бік трохи правіше, жінка пісеньки співає.

А програму переключимо, очевидному навчать,

Як воно неймовірно, просто за душу бере.

Для того щоб телебачити, можна навіть ледве бачити,

Можна навіть ледве чути, напівдумати, напівспати.

Світ тварин, мелодрама, шайба, кінопанорама —

І свої зади від крісел ми не в силах відірвати.

Радість, біль, кохання капризи - все замінить телевізор,

В стороні друзі і книги, і прогулянки під місяцем.

Хто - куди, а я - до дивана, до недалекого екрану,

Хто далеко — тим не по шляху зі мною!