Баллада о войне - Александр Градский

Море тянет к берегам, а небо к звездам,

Мир наш стар как мир, а все не познан.

Люди, ветры, стаи птичьи, ищут счастья, счастья ищут,

Да, так устроен мир.

Были беды, войны были, стариков и женщин били,

Те просили смерти, смерти — детям, их не мучьте звери,

Верьте, верьте.

Где тот светлый край, где же тот счастливый край,

Где всегда смеяться могут дети.

Мира в мире нет, война всему виной,

Войну убейте люди, войну убейте люди.

Вспомни мать героя сына, восстань из пепла Хиросима,

Покажите ваши раны, рано забывать вас стали.

Рано, рано.

Где тот светлый край, где же тот счастливый край,

Где всегда смеяться могут дети.

Мира в мире нет, война всему виной,

Войну убейте люди, войну убейте люди.

Море тягне до берегів, а небо до зірок,

Світ наш старий як світ, а все не пізнаний.

Люди, вітри, зграї пташині, шукають щастя, щастя шукають,

Так, так улаштований світ.

Були лиха, війни були, старих і жінок били,

Ті просили смерті, смерті — дітям, їх не мучте звірі,

Вірте, вірте.

Де той світлий край, де той щасливий край,

Де завжди можуть сміятися діти.

Миру в світі немає, війна всьому виною,

Війну вбийте люди, війну вбийте.

Згадай мати героя сина, повстань із попелу Хіросіма,

Покажіть ваші рани, рано забувати вас стали.

Рано, рано.

Де той світлий край, де той щасливий край,

Де завжди можуть сміятися діти.

Миру в світі немає, війна всьому виною,

Війну вбийте люди, війну вбийте.