Отговорила роща золотая... - Иосиф Кобзон

Отговорила роща золотая

Березовым, веселым языком,

И журавли, печально пролетая,

Уж не жалеют больше ни о ком.

Стою один среди равнины голой,

А журавлей относит ветер вдаль,

Я полон дум о юности веселой,

Но ничего в прошедшем мне не жаль.

Не жаль мне лет, растраченных напрасно,

Не жаль души сиреневую цветь.

В саду горит костер рябины красной,

Но никого не может он согреть.

Отговорила роща золотая

Березовым, веселым языком,

И журавли, печально пролетая,

Уж не жалеют больше ни о ком.

Відмовив гай золотий

Березовим, веселим язиком,

І журавлі, сумно пролітаючи,

Не шкодують більше ні про кого.

Стою один серед рівнини голої,

А журавлів відносить вітер у далечінь,

Я сповнений думкою про юність веселу,

Але нічого в минулому мені не шкода.

Не шкода мені років, витрачених даремно,

Не шкода душі бузкову квітку.

У саду горить багаття горобини червоної,

Але нікого він не може зігріти.

Відмовив гай золотий

Березовим, веселим язиком,

І журавлі, сумно пролітаючи,

Не шкодують більше ні про кого.