Медсестричка - Михаил Шуфутинский

В начале марта где-то снег сыпал до рассвета, на стриженых, без шапок и без

шляп,

С фамилией на бирке, в районы Индигирки из камер забирали на этап.

Там было множество мастей, улыбок, жестов, новостей, и посмотреть бы это все со

стороны —

Как будто в стареньком кино, друзья, не видевшись давно, сошлись на встречу

после длительной войны.

Как будто в стареньком кино, друзья, не видевшись давно, сошлись на встречу

после длительной войны.

Начальничек конвоя в колонну всех по трое погнал бегом через тюремный двор,

А у ворот на вышках со звездами мальчишки заученно проверили затвор.

Один метнулся на «рывок», но головой в сугроб кивок, и тело за ноги в подвал

поволокли,

И наплевать теперь ему на золотую Колыму и на раскопки крайнесеверной земли.

И наплевать теперь ему на золотую Колыму и на раскопки крайнесеверной земли.

Но сквозь метели сетку не разглядеть «запретку», стрелок с винтовкой малость

оплошал,

И пуля хоть куснула, но сердце обогнула, беглец еще прерывисто дышал.

В тюремном лазарете хирург при слабом свете доставленного сразу же на стол.

Накрашенная ярко девчонка-санитарка спешила и готовила укол.

Он заключенный — ну, и что ж?

Зато собою так хорош!

И сколько смертными

статьями не суди,

Но вот уже в который раз не оторвать ей робких глаз от этой сильной

забинтованной груди.

Но вот уже в который раз не оторвать ей робких глаз от этой сильной

забинтованной груди.

В натопленной палате под простыней, в халате, на стенке даже радио поет.

Торопятся недели, за решеткой звон капели, беглец уже и на ноги встает.

И так проходит день за днем, а сердце девичье огнем: знать, для любви решеток

нет и нету крыш.

Девчонка шепчет: «Мой родной, мне без тебя не жить одной, прокуратуре это разве

объяснишь?»

«Мой родной, мне без тебя не жить одной, прокуратуре это разве объяснишь?»

И вот апрельский вечер, охрана горбит плечи, несется санмашина через двор.

Взглянули по привычке: в кабине — медсестричка, работникам — «зеленый светофор».

И что на утро было там!

Хлопот конвою и постам: найти ни зека, ни сестричку не

могли.

И непонятно, почему им наплевать на Колыму и на раскопки крайнесеверной земли?

«Мой родной, мне без тебя не жить одной, прокуратуре это разве объяснишь?»

На початку березня десь сніг сипав до світанку, на стрижених, без шапок і без

капелюхів,

З прізвищем на бірці, в райони Індигірки з камер забирали на етап.

Там було безліч мастей, посмішок, жестів, новин, і подивитися би це все зі

сторони—

Начебто в старому кіно, друзі, не бачившись давно, зійшлися на зустріч.

після тривалої війни.

Начебто в старому кіно, друзі, не бачившись давно, зійшлися на зустріч.

після тривалої війни.

Начальник конвою в колону всіх потроє погнав бігом через тюремний двір,

А у воріт на вишках із зірками хлопчики заучено перевірили затвор.

Один метнувся на «ривок», але головою в кучугур кивок, і тіло за ноги в підвал

поволокли,

І наплювати тепер йому на золоту Колиму і на розкопки крайньопівнічної землі.

І наплювати тепер йому на золоту Колиму і на розкопки крайньопівнічної землі.

Але крізь хуртовини сітку не розглянути «заборону», стрілок з гвинтівкою трохи

схибив,

І куля хоч куснула, але серце обігнула, втікач ще уривчасто дихав.

У тюремному лазареті хірург при слабкому світлі доставленого відразу на стіл.

Нафарбоване яскраво дівчисько-санітарка поспішало і готувало укол.

Він в'язень — ну, і що?ж?

Зате так гарний!

І скільки смертними

статтями не суди,

Але ось уже вкотре не відірвати їй боязких очей від цієї сильної

забинтованих грудей.

Але ось уже вкотре не відірвати їй боязких очей від цієї сильної

забинтованих грудей.

У натопленій палаті під простирадлом, у халаті, на стіні навіть радіо співає.

Поспішають тижні, за ґратами дзвін краплі, втікач уже і на ноги встає.

І так проходить день за днем, а серце дівоче вогнем: знати, для кохання ґрат

немає і немає дахів.

Дівча шепоче: «Мій рідний, мені без тебе не жити однієї, прокуратурі це хіба

поясниш?

«Мій рідний, мені без тебе не жити однієї, прокуратурі це хіба поясниш?»

І ось квітневий вечір, охорона горбить плечі, мчить санмашина через двір.

Поглянули за звичкою: в кабіні — медсестричка, працівникам — «зелений світлофор».

І що на ранок було там!

Клопіт конвою і постам: знайти ні Зека, ні сестричку не

могли.

І незрозуміло, чому їм наплювати на Колиму і на розкопки крайньопівнічної землі?

«Мій рідний, мені без тебе не жити однієї, прокуратурі це хіба поясниш?»