Веришь – не веришь - Клавдия Шульженко, Борис Мандрус, Аркадий Островский

Поезд, оставив дымок,

В дальние скрылся края.

Лишь промелькнул огонек,

Словно улыбка твоя.

Тех же акаций кусты,

Та же цепочка огней,

Только уехала ты —

Стало в поселке темней.

Стало в поселке темней.

Гол и полгода, считай,

Рядом с тобою я жил.

Сколько я раз невзначай

Мимо тебя проходил.

Мог говорить не спеша,

Думал, что просто знаком.

Понял, как ты хороша,

Только с последним звонком.

Веришь — не веришь,

Только с последним звонком.

Поезд оставив дымок,

В дальние скрылся края

Лишь промелькнул огонек,

Словно улыбка твоя.

Смотришь ты вдаль, за окно,

К новой готовясь судьбе.

Знай, что в поселке родном

Кто-то грустит о тебе

Веришь- не веришь

Кто-то грустит о тебе

Поїзд, залишивши димок,

В далекі зник краї.

Лише промайнув вогник,

Неначе посмішка твоя.

Тих же акацій кущі,

Та ж ланцюжок вогнів,

Тільки поїхала ти —

Стало в селищі темніше.

Стало в селищі темніше.

Гол і півроку, вважай,

Поряд із тобою я жив.

Скільки я раз ненароком

Повз тебе проходив.

Міг говорити не поспішаючи,

Думав, що просто знайомий.

Зрозумів, як ти гарна,

Тільки з останнім дзвінком.

Віриш—не віриш,

Тільки з останнім дзвінком.

Поїзд залишивши димок,

В далекі зник краї

Лише промайнув вогник,

Неначе посмішка твоя.

Дивишся ти в далечінь, за вікно,

До нової готуючись долі.

Знай, що в селищі рідному

Хтось сумує за тебе

Віриш-не віриш

Хтось сумує за тебе