"Пускай ты выпита другим..." - Александр Новиков

Пускай ты выпита другим,

Но мне осталось, мне осталось

Твоих волос стеклянный дым

И глаз осенняя усталость.

О возраст осени!

Он мне

Дороже юности и лета.

Ты стала нравиться вдвойне

Воображению поэта.

Я сердцем никогда не лгу,

И потому на голос чванства

Бестрепетно сказать могу,

Что я прощаюсь с хулиганством.

Пора расстаться с озорной

И непокорною отвагой.

Уж сердце напилось иной,

Кровь отрезвляющею брагой.

И мне в окошко постучал

Сентябрь багряной веткой ивы,

Чтоб я готов был и встречал

Его приход неприхотливый.

Теперь со многим я мирюсь

Без принужденья, без утраты.

Иною кажется мне Русь,

Иными — кладбища и хаты.

Прозрачно я смотрю вокруг

И вижу, там ли, здесь ли, где-то ль,

Что ты одна, сестра и друг,

Могла быть спутницей поэта.

Что я одной тебе бы мог,

Воспитываясь в постоянстве,

Пропеть о сумерках дорог

И уходящем хулиганстве.

Нехай ти випита іншим,

Але мені залишилося, мені залишилося

Твоє волосся скляний дим

І очі осіння втома.

Про вік осені!

Він мені

Дорожче юності та літа.

Ти стала подобатися подвійно

Уяві поета.

Я серцем ніколи не брешу,

І тому на голос чванства

Безстрашно сказати можу,

Що я прощаюся з хуліганством.

Пора розлучитися з пустотливою

І непокірною відвагою.

Серце вже напилося інший,

Кров протверезною брагою.

І мені в окно постукав

Вересень багряною гілкою верби,

Щоб я готовий був і зустрічав

Його прихід невибагливий.

Тепер з багатьом я мирюся

Без примусу, без втрати.

Іншою здається мені Русь,

Іншими — кладовища та хати.

Прозоро я дивлюся навколо

І бачу, там лі, тут лі, десь ль,

Що ти, одна, сестро і друг,

Могла бути супутницею поета.

Що я однієї тобі би міг,

Виховуючись у сталості,

Проспівати про сутінки доріг

І що йде хуліганство.