Стерх - Алиса

Где разорвана связь между солнцем и птицей

рукой обезьяны,

Где рассыпаны звезды, земляника да кости

по полянам,

Где туманы, как ил, проповедуют мхам

откровения дна,

Где хула, как молитва,

там иду я.

Где деревья вплетаются в летопись слов

отголоском начала,

Где лесной часослов зашифрован

устами пожаров,

Где большая дорога, черная ночь

да лихие дела,

Где блестят за иконой ножи,

там иду я.

Где рассветы купаются в колодцах дворов

да в простуженных лужах,

Где в грязи обручилась с весенним дождем

стужа.

Где глоток, как награда за прожитый день

ночью без сна,

Где пропиты кресты,

там иду я.

Где надежда на солнце таится

в дремучих напевах,

Где по молниям-спицам танцует

гроза-королева,

Где луна присосалась к душе,

словно пьявка-змея,

Где пускают по кругу любовь,

там иду я.

Где восток напоил молоком кобылиц

кочевника-ветра,

Где по дорогам в острог по этапу ползут

километры,

Где в слезах по колено да по горло в крови

остывает земля,

Где распятие под сапогом,

там иду я.

Где молчанье подобно топоту табуна,

а под копытами воля,

Где закат высекает позолоченный мост

между небом и болью,

Где пророки беспечны и легковерны,

как зеркала,

Где сортир почитают за храм,

там иду я.

Я поднимаю глаза, я смотрю на верх.

Моя песня — раненый стерх.

Я поднимаю глаза…

Де розірвано зв'язок між сонцем та птицею

рукою мавпи,

Де розсипані зірки, суниця та кістки

по галявинах,

Де тумани, як мул, проповідують мохам

одкровення дна,

Де хула, як молитва,

там я йду.

Де дерева вплітаються у літопис слів

відлунням початку,

Де лісовий годинник зашифрований

вустами пожеж,

Де велика дорога, чорна ніч

так лихі справи,

Де блищать за іконою ножі,

там я йду.

Де світанки купаються у колодязях дворів

та в застуджених калюжах,

Де в бруді побралася з весняним дощем

стужа.

Де ковток, як нагорода за прожитий день

вночі без сну,

Де пропити хрести,

там я йду.

Де надія на сонці таїться

в дрімучому співі,

Де по блискавках-спицях танцює

гроза-королева,

Де місяць присмоктався до душі,

немов п'явка-змія,

Де пускають по колу кохання,

там я йду.

Де схід напоїв молоком кобилиць

кочівника-вітру,

Де дорогами в острог по етапу повзуть

кілометри,

Де в сльозах по коліна та по горло в крові

остигає земля,

Де розп'яття під чоботом,

там я йду.

Де мовчання подібне до тупоту табуна,

а під копитами воля,

Де захід сонця висікає позолочений міст

між небом та болем,

Де пророки безтурботні та легковірні,

як дзеркала,

Де сортир шанують за храм,

там я йду.

Я піднімаю очі, дивлюся на верх.

Моя пісня – поранений стерх.

Я піднімаю очі.