Может, поздно, может, слишком рано... - Александр Новиков

Может, поздно, может, слишком рано,

И о чем не думал много лет,

Походить я стал на Дон-Жуана,

Как заправский ветреный поэт.

Что случилось?

Что со мною сталось?

Каждый день я у других колен.

Каждый день к себе теряю жалость,

Не смиряясь с горечью измен.

Я всегда хотел, чтоб сердце меньше

Билось в чувствах нежных и простых,

Что ж ищу в очах я этих женщин —

Легкодумных, лживых и пустых?

Удержи меня, мое презренье,

Я всегда отмечен был тобой.

На душе холодное кипенье

И сирени шелест голубой.

На душе — лимонный свет заката,

И все то же слышно сквозь туман, —

За свободу в чувствах есть расплата,

Принимай же вызов, Дон-Жуан!

И, спокойно вызов принимая,

Вижу я, что мне одно и то ж —

Чтить метель за синий цветень мая,

Звать любовью чувственную дрожь.

Так случилось, так со мною сталось,

И с того у многих я колен,

Чтобы вечно счастье улыбалось,

Не смиряясь с горечью измен.

13 декабря 1925

Може, пізно, може, зарано,

І про що не думав багато років,

Схожий я став на Дон Жуана,

Як справжній вітряний поет.

Що трапилося?

Що зі мною сталося?

Щодня я у інших колін.

Щодня до себе втрачаю жалість,

Не смиряючись із гіркотою зрад.

Я завжди хотів, щоб серце менше

Билося в почуттях ніжних і простих,

Що ж шукаю в очах я цих жінок —

Легкодумних, брехливих і порожніх?

Утримай мене, моя зневага,

Я завжди був відзначений тобою.

На душі холодне кипіння

І бузку шелест блакитний.

На душі - лимонне світло заходу,

І все те чу чутно крізь туман, —

За свободу в почуттях є розплата,

Приймай же виклик, Дон-Жуане!

І, спокійно виклик приймаючи,

Бачу я, що мені одне й те ж —

Читати завірюху за синій цвітіння травня,

Звати любов'ю чуттєве тремтіння.

Так сталося, так зі мною сталося,

І того у многих я колін,

Щоб вічне щастя посміхалося,

Не смиряючись із гіркотою зрад.

13 грудня 1925