Конец русской былины - Жанна Бичевская

То не ветер в поле стонет,

То не вьюга горько плачет:

То народ себя хоронит.

Горе пляшет, горе скачет.

В грустном гуле перезвонов

Вдаль несутся панихиды

Бесконечных русских стонов,

Полных скорби и обиды.

Наша старшая Держава!

Пал Орел мечты славянской!

Пали наша честь и слава,

Вера Церкви Христианской.

Плещут стаи волн Босфора;

Блещет месяц на Софии;

Но в Стамбуле дверь собора

Вновь открыта для России.

В грязь затоптан бархат стягов;

В поле сечи — смолкли тризны;

И… опять мы ждем варягов

Для измученной отчизны.

То не вітер у полі стогне,

То не завірюха гірко плаче:

То народ себе ховає.

Горе танцює, горе скаче.

У сумному гулі передзвонів

Вдалину мчать панахиди

Нескінченних російських стогонів,

Повних скорбот і кривди.

Наша старша Держава!

Пал Орел мрії слов'янської!

Впали наша честь і слава,

Віра Церкви Християнської.

Плещать зграї хвиль Босфору;

Блищить місяць на Софіі;

Але в Стамбулі двері собору

Знову відкрита для Росії.

У бруд затоптаний оксамит стягів;

У полі січі - змовкли тризни;

І… знову ми чекаємо варягів

Для змученої вітчизни.