Заночую в стогу - Жанна Бичевская

Заночую в стогу…

Заночую в стогу, по-звериному вырою нору,

От больших городов отбежав далеко-далеко.

Полночь Млечным Путем опояшется, как омофором.

И луной покадив, наклубит паруса облаков.

Отовсюду плывет тонкий запах сиреневой пены

Благодать, благодать, наполняется грудь чистотой.

В изголовье взобью прошлогоднее слегшее сено.

Отыщу на прощанье созвездье с Полярной звздой.

О святые часы!

Лобызаю отверстую вечность,

Протираю глаза, поразмазав, как в детстве, звезду.

Нет, не хлебом единым живится душа человеча,

Все Тобою живет, Сотворивый сию красоту.

И забуду тогда, и никто, пожалев, не напомнит

О погоне в ночи, что идет за моею пятой.

Опрокинутый ковш где-то землю дождями напоит,

Чтобы утром припасть к океану за свежей водой.

И внимает Творцу мир земной с необьятным Небесным,

Ни друзей не видать, ни идущих по следу врагов.

И туман, мой туман, дымовой невесомой завесой

Оградит беглеца от взыскующих душу его.

Дышит вольная ночь.

Завтра будет гораздо все проще.

Разойдется туман, до росинки свое отслужив.

Соловьями поет, славя Бога, забытая роща.

И кругом никого, не считая пропащей души.

Заночу в стогу…

Заночу в стогу, по-звірячому вирою нору,

Від великих міст відбігши далеко-далеко.

Опівночі Чумацьким Шляхом опереться, як омофором.

І місяць покадивши, наклубить вітрила хмар.

Звідусіль пливе тонкий запах бузкової піни

Благодать, благодать, наповнюються груди чистотою.

У голову зб'ю торішнє сіно, що злегло.

Знайду на прощання сузір'я з Полярною зіркою.

О святий годинник!

Лобизаю відкриту вічність,

Протираю очі, помазавши, як у дитинстві, зірку.

Ні, не хлібом єдиним живиться душа людська,

Все Тобою живе, Сотворив цю красу.

І забуду тоді, і ніхто, пошкодувавши, не нагадає

Про погоню вночі, що йде за моєю п'ятою.

Перекинутий ківш десь землю дощами напоїть,

Щоб вранці припасти до океану за свіжою водою.

І слухає Творцеві світ земний з необ'ємним Небесним,

Ні друзів не бачити, ні ворогів, що йдуть слідом.

І туман, мій туман, димовою невагомою завісою

Убезпечить втікача від тих, хто шукає душу його.

Дихає вільна ніч.

Завтра буде набагато простіше.

Розійдеться туман, доросинки своє відслуживши.

Солов'ями співає, славлячи Бога, забутий гай.

І навколо нікого, не вважаючи зниклої душі.