Все теперь против нас - Жанна Бичевская

Всё теперь против нас, будто мы и креста не носили.

Словно изгои мы басурманской крови.

Даже места нам нет, в ошалевшей от горя России,

и Господь нас не слышит зови, не зови.

Вот уж год мы не спим, под шинелями прячем обиду

ждём холопскую пулю пониже петлиц.

Вот уж год как Тобольск отзвонил по Царю панихиду

и предали анафеме души убийц.

Им не Бог и не Царь, им не боль и не совесть.

Всё им тюрьма да ложь, да пожар до небес.

И судьба нам читать эту страшную повесть,

в воспалённых глазах матерей, да невест.

И глядят нам во след они долго в безмолвном укоре.

Как покинутый дом на дорогу из тьмы.

Отступать дальше некуда, сзади Японское море.

Здесь кончается наша Россия и мы.

В красном Питере кружится, бесится белая вьюга.

Белый иней на стенах московских церквей.

В сером небе не радости нет, не испуга.

Только скорбь Божьей матери по России моей.

Все тепер проти нас, ніби ми і хреста не носили.

Немов ізгої ми бассурманської крові.

Навіть місця нам немає, в ошалевшей від горя Росії,

і Господь нас не чує клич, не клич.

Ось уже рік ми не спимо, під шинелями ховаємо образу

чекаємо на холопську кулю нижче петлиць.

Ось уже рік як Тобольськ зателефонував царю панахиду

і зрадили анафемі душі вбивць.

Ім не Бог і не Цар, ним не біль і не совість.

Все їм в'язниця та брехня, так пожежа до небес.

І доля нам читати цю страшну повість,

у запалених очах матерів, так наречених.

І дивляться нам у слід вони довго в мовному докорі.

Як покинутий будинок на дорогу з темряви.

Відступати далі нікуди, позаду Японського моря.

Тут закінчується наша Росія і ми.

У червоному Пітері крутиться, біситься біла завірюха.

Білий іній на стінах московських церков.

У сірому небі не радості немає, не переляку.

Тільки скорбота Божої матері по Росії моєї.