Ханума - Юрий Гарин

Помню рыжую осень у моря.

У подножия диких вершин

Познакомился я с Ханумою,

И покоя себя лишил.

Припев: Осень стелет в ущельях туман.

Ханума ты моя, Ханума.

Боже мой, я схожу с ума.

Полюбил я тебя, Ханума.

Ты мой опиум, ты дурман,

Я с тобой без вина пьян.

Свет ты мой и моя тьма,

Ханума ты моя, Ханума.

Мы встречались с тобой на закате,

Целовались за камнями.

Я дарил тебе лучшие платья.

Осыпал твои персты перстнями.

А потом, когда сошел туман,

Ты ко мне приходила сама.

Убегала из дома в ночь

От своих отца-матери прочь.

И вот однажды, — о небо мое!, —

Я с другим увидал ее.

Он ласкал ее, обнимал,

Посадил на коня и пропал.

Я рыдал, как дитя, во тьме

По любимой моей Хануме.

И понял я под покровом тьмы:

«Не видать мне моей Ханумы!»

Припев: Осень стелет в ущельях туман.

Ханума ты моя, Ханума.

Боже мой, я схожу с ума.

Полюбил я тебя, Ханума.

Ты мой опиум, ты дурман,

Я с тобой без вина пьян.

Свет ты мой и моя тьма,

Ханума — не моя Ханума!

Пам'ятаю руду осінь біля моря.

Біля підніжжя диких вершин

Познайомився я с Ханумою,

І спокою себе позбавив.

Приспів: Осінь стеле в ущелинах туман.

Ханумо ти моя, Ханумо.

Боже мій, я схожу з розуму.

Покохав я тебе, Ханумо.

Ти мій опіум, ти дурман,

Я з тобою без вина п'яний.

Світло ти мій і моя темрява,

Ханумо ти моя, Ханумо.

Ми зустрічалися з тобою на заході сонця,

Цілувалися за камінням.

Я дарував тобі найкращі сукні.

Обсипав твої пальці перснями.

А потім, коли зійшов туман,

Ти до мене приходила сама.

Втікала з будинку в ніч

Від своїх батька-матері геть.

І ось одного разу, — про небо моє!, —

Я з іншим побачив її.

Він ласкав її, обіймав,

Посадив на коня і пропав.

Я ридав, як дитя, у темряві

По улюбленій моїй Ханумі.

І зрозумів я під покровом темряви:

«Не бачити мені моєї Хануми!»

Приспів: Осінь стеле в ущелинах туман.

Ханумо ти моя, Ханумо.

Боже мій, я схожу з розуму.

Покохав я тебе, Ханумо.

Ти мій опіум, ти дурман,

Я з тобою без вина п'яний.

Світло ти мій і моя темрява,

Ханума—не моя Ханума!