Hel - Wolfenmond

Geborgen im Familienkreise spüre ich beruhigend warm

Deine Hand auf meinem Arm

Deine Stimme flüstert leise

Doch es drängt mich auf die Reise

Es sieht so aus, als ob ich schliefe, Nebelschwaden ziehen den Schleier

Blasse Lichter dort am Weiher

Unergründlich gurgelnd Tiefe

So, als ob sie nach mir riefe

Eine Brücke soll ich queren, schmal der Steg zu ihrem Tor

Eine Jungrau wacht davor

In mir lodert das Begehren

Soll den Einlass mir verwehren

Rostig hör das Tor ich schleifen, mit Knochen ist der First verziert

Wärme sich im Dunst verliert

Dünne Finger nach mir greifen

Leben in die Ferne schweifen

Oh, Hel bitte lass mich gehen, dein Gast zu sein, ist ein Versehn

Zu früh bin ich an diesem Ort, das Ufer wartet, lass mich fort

Mein Leben durch die Finger rinnt, steil bergab sich Pfade winden

Nirgends einen Lichtblick finden

Meine Augen irren blind

Stumme Klagen trägt der Wind

Kein Gefühl, kein Hauch von Leben, schwarz wie Tusche ihre Quelle

Hunger die Schüssel und Einsturz die Schwelle

Ohne Gesichter, Gestalten schweben

Wispernd ihre Stimmen heben

Oh, Hel bitte lass mich gehen, dein Gast zu sein, ist ein Versehn

Zu früh bin ich an diesem Ort, das Ufer wartet, lass mich fort

Dunkle Schatten sich verstecken, auf schwarzem Glas die Herrin thront

Kalte Hallen sie bewohnt

Gefährlich ist es, sie zu wecken

Riesen dräuend die Fäuste recken

Der Zorn der Herrin bringt das Ende, unruhig ist ihr Dämmertraum

Todesstille füllt den Raum

Eng umdrängen mich die Wände

Ein Flehen formen meine Hände

Oh, Hel bitte lass mich gehen, dein Gast zu sein, ist ein Versehn

Zu früh bin ich an diesem Ort, das Ufer wartet, lass mich fort.

(2x)

Die Herrscherin erwacht als bald, schon trifft mich ihr kalter Blick

In ihrer Hand liegt mein Geschick

Nebelhaft, der Atem kalt

Grollend nur ihr Urteil hallt

Noch höre ich den Wächter Garm, Worte jedoch erinner ich nicht

Blinzelnd, geblendet vom Sonnenlicht

Da ist sie wieder, so herrlich warm: Deine Hand auf meinem Arm

Deine Hand auf meinem Arm

Oh, Hel heut lässt du mich gehen, doch werden wir uns wiedersehn

Ich kehr zurück an diesen Ort, nach diesem Leben halt ich Wort

У безпеці в родинному колі я відчуваю заспокійливу теплоту

твоя рука на моїй руці

Твій голос тихо шепоче

Але це спонукає мене подорожувати

Здається, я сплю, хвилі туману стягують завісу

Бліді вогники там біля ставка

Неосяжна булькаюча глибина

Ніби вона мене кликала

Я маю перейти міст, звузити пішохідний міст до її воріт

За ним стежить діва

Бажання горить в мені

Мені слід відмовити у в'їзді

Я чую, як іржаві ворота шліфують, хребет кісткою оздоблений

Тепло втрачається в серпанку

До мене тягнуться тонкі пальці

життя вдалину

О, Геле, будь ласка, відпусти мене, бути твоїм гостем – помилка

Я на цьому місці рано, берег чекає, відпусти мене

Моє життя ковзає крізь мої пальці, круті спуски вітру

Ніде знайти промінь світла

Мої очі сліпі

Вітер несе тихі лементи

Ні почуття, ні подиху життя, чорне, як чорнило, його джерело

Зголодніти миску і обрушити поріг

Без облич пливуть фігури

Шепіт підвищують голос

О, Геле, будь ласка, відпусти мене, бути твоїм гостем – помилка

Я на цьому місці рано, берег чекає, відпусти мене

Темні тіні ховаються, на чорному склі володарка на престолі

Холодні зали, в яких вона живе

Їх небезпечно будити

Гіганти загрозливо розтягують кулаки

Злість господині приносить кінець, її сутінковий сон неспокійний

Мертва тиша наповнює кімнату

Стіни щільно оточують мене

Мої руки утворюють благання

О, Геле, будь ласка, відпусти мене, бути твоїм гостем – помилка

Я на цьому місці рано, берег чекає, відпусти мене.

(2x)

Незабаром правителька прокидається, її холодний погляд б’є на мене

Моя доля в її руках

Туманний, подих холодний

Лише їхній суд лунає

Я досі чую сторожа Гарма, але не пам’ятаю слів

Блимає, засліплений сонячним світлом

Ось воно знову таке чудове тепло: твоя рука на моїй руці

твоя рука на моїй руці

О, Хель, сьогодні ти відпустив мене, але ми знову зустрінемося

Я повертаюся в це місце, після цього життя я тримаю слово