Старый мельник и ячмень - Wolf Rahm

Обитый бахромой степной,

Подставив зоб реке шипящей,

Яр зелено-золотой

Примкнул плечом к колючей чаще.

И каждый раз, когда сугробы

Сдувает чохом старый жар,

Усталый грунт взрезают всходы,

Чтоб подлый нанести удар по нам.

Из шелухи, из чешуи, из волосатого нутра

Вдруг вылезают мускулистые и злые семена.

Скрипя плодовой оболочкой, в алейроновой броне -

Они сбиваются в порядки и готовятся к невиданной войне.

И сразу жители селений,

Местных сонных деревень, лесных строений,

Видя наступление семян растений,

Чтобы не было растлений и возможных умерщвление,

Сонмы шлют оповещений,

Мол, на нас идет ячмень!

Тут-то, круто вышибая двери,

Ячменю навстречу бородатый мельник

С жерновами и руках из могучих сосен,

Весом каждое центнеров по восемь.

Вот кто спасет родное село,

Кто не боится совсем ничего,

Тот, кто из года в год, как спадает лед,

Удалью своею радует народ.

Дёмин, безумен и черен.

Злобный, аки пень,

Выходит бить ячмень.

Старый Дёмин-мельник

За свою деревню

Бой начнет лихой:

Что б зернам стало жарко.

Кричит гагарка, Скрипят хибарки,

В траве потеет поседевшая овчарка.

«Детей в охапку», - кудахчут бабки;

Потырив тряпки,

В погребах трясутся зябко.

Но интерес свое берет,

И вот сквозь ставни наблюдает весь народ,

Как человек на пыльной улице ведет

Войну на смерть не на живот

И жерновами зерна бьет.

Хотя со лба струится пот,

Он не сдается и орет:

«Так и знайте

Старый мельник Дёмин не боится совсем мускулистых зерен.

Бьется жерновами, загоняет в лес, ровно как его тому обучил отец».

Там во лесу за бугром меж кустов

Древнее вертит ручей колесо.

Тысячу лет оно не кончает петь,

Ячменю скорейшую предрекая смерть.

Дёмин Безумен и черен.

Злобный, аки пень, выходит бить ячмень.

Старый Дёмин-мельник за свою деревню

Бой начнет лихой: Чтоб зернам стало жарко.

И каждый год силач давал зерну решительный отпор –

Но этим летом злобный злак как-то особенно хитер.

Решил застопорить теченье на ручье коварный враг,

Подговорив на саботаж сей сумасбродный

популяцию коряг.

Замолкла мельница тогда: ее не двигает вода.

Беспомощные привода зерну не принесут вреда.

А храбрый мельник истощен и еле машет жерновом.

Ячмень в цимбалы бьет победу -

Старый воин обречен.

Но не знал ячмень, что в древние века

Клан бобров и мельники заключили пакт –

И в минуту Х третий бобровзвод

Дал приказ прогрызть сквозь коряги ход.

Всё, ты, ячмень, получишь сполна!

Смоет врагов завитая волна,

А тех, кто останется на берегу,

Быстро размелет в мучную труху.

Дёмин безумен и черен.

Злобный, аки пень, выходит бить ячмень.

Старый Дёмин-мельник за свою деревню

Бой начнет лихой: чтоб зернам стало жарко.

Оббитий бахромою степовою,

Підставивши зоб річці шиплячою,

Яр зелено-золотий

Примкнув плечем до колючої гущавини.

І щоразу, коли кучугури

Здуває чохом старий жар,

Втомлений грунт вирізають сходи,

Щоб підлий завдати удару по нам.

З лушпиння, з луски, з волохатого нутра

Раптом вилазять мускулисте та зле насіння.

Скрипучи плодовою оболонкою, в алейроновій броні -

Вони збиваються в порядки та готуються до небаченої війни.

І одразу жителі селищ,

Місцевих сонних сіл, лісових будівель,

Бачачи настання насіння рослин,

Щоб не було розтлін та можливих умертвінь,

Сони шлют оповіщень,

Мовляв, на нас іде ячмінь!

Тут-то, круто вибиваючи двері,

Ячменю назустріч бородатий мірошник

З жорнами та руках із могутніх сосен,

Вагою кожне центнерів по вісім.

Ось хто врятує рідне село,

Хто не боїться зовсім нічого,

Той, хто рік у рік, як спадає лід,

Завзятістю своєю тішить народ.

Дьомін, божевільний і чорний.

Злісний, акі пень,

Виходить бити ячмінь.

Старий Дьомін-мірошник

За своє село

Бій почне лихий:

Щоб зернам стало жарко.

Кричить гагарка, Скриплять халупки,

У траві потіє посивіла вівчарка.

«Дітей в оберемок», - кудахчуть бабки;

Потиривши ганчірки,

У льохах трясуться мерзлякувато.

Але інтерес своє бере,

І ось крізь віконниці спостерігає весь народ,

Як людина на курній вулиці веде

Війну на смерть не на живіт

І жорнами зерна б'є.

Хоча з лоба струмує піт,

Він не здається і репетує:

«Так і знайте

Старий мірошник Дьомін не боїться зовсім мускулистих зерен.

Б'ється жорнами, заганяє в ліс, як його тому навчив батько».

Там у лісі за пагорбом між кущами

Стародавні крутить струмок колесо.

Тисячу років воно не закінчує співати,

Ячменю найшвидшу передрікаючи смерть.

Дьомін Безумний і чорний.

Злий, як пень, виходить бити ячмінь.

Старий Дьомін-мірошник за своє село

Бій почне хвацький: Щоб зернам стало жарко.

І щороку силач давав зерну рішучу відсіч -

Але цього літа злісний злак якось особливо хитрий.

Вирішив зупинити течію на струмку підступний ворог,

Підговоривши на саботаж цей навіжений

популяцію корчів.

Замовк млин тоді: його не рухає вода.

Безпорадні приводи зерну не завдадуть шкоди.

А хоробрий мірошник виснажений і ледве махає жорном.

Ячмінь у цимбали б'є перемогу

Старий воїн приречений.

Але не знав ячмінь, що у давні віки

Клан бобрів та мірошники уклали пакт –

І за хвилину Х третій бобровзвод

Наказав прогризти крізь корчі хід.

Все, ти, ячмінь, отримаєш сповна!

Змиє ворогів завита хвиля,

А тих, хто залишиться на березі,

Швидко розмеліть у борошняну потерть.

Дьомін божевільний і чорний.

Злий, як пень, виходить бити ячмінь.

Старий Дьомін-мірошник за своє село

Бій почне лихий: щоб зернам стало жарко.