Всё мимолётно - Вячеслав Добрынин

Устало лег на плечи дождливый поздний вечер,

И в доме только слышен негромкий стук часов.

И свет горит неярко, и в этом полумраке

Мелькают силуэты ушедших вдаль годов.

А ветер тучи носит, в окно стучится осень

Унылой долгой песней холодного дождя.

Как книгу, жизнь листаю, и жадно вспоминаю,

Чего забыть не в силах и много лет спустя.

Припев:

Все мимолетно — и жизнь, и счастье, и любовь.

Все мимолетно, но вспоминаю вновь и вновь

Приморский город, твой взгляд и голос,

Который мне, как и тогда, волнует кровь.

Все это было, было… Как вихрем закружило…

Казалось, друг для друга мы созданы с тобой.

Но это лишь казалось, и потому осталось

Всего лишь только мигом, подаренным судьбой.

Припев:

Все мимолетно — и жизнь, и счастье, и любовь.

Все мимолетно, но вспоминаю вновь и вновь

Приморский город, твой взгляд и голос,

Который мне, как и тогда, волнует кровь.

Втомлено ліг на плечі дощовий пізній вечір,

І в будинку лише чути тихий стукіт годинника.

І світло горить неяскраво, і в цьому напівтемряві

Миготять силуети минулих удалину років.

А вітер хмари носить, у вікно стукає осінь

Похмурою довгою піснею холодного дощу.

Як книжку, життя гортаю, і жадібно згадую,

Чого забути не в силах і багато років по тому.

Приспів:

Все швидко — і життя, і щастя, і любов.

Все швидко, але згадую знову і знову

Приморське місто, твій погляд і голос,

Який мені, як і тоді, хвилює кров.

Все це було, було... Як закрутило вихором...

Здавалося, один для одного ми створені з тобою.

Але це лише здавалося, і тому залишилося

Лише миттю, подарованим долею.

Приспів:

Все швидко — і життя, і щастя, і любов.

Все швидко, але згадую знову і знову

Приморське місто, твій погляд і голос,

Який мені, як і тоді, хвилює кров.