Марш шахтёров - Владимир Высоцкий, Инструментальный ансамбль «Мелодия»

Не космос - метры грунта надо мной,

И в шахте не до праздничных процессий,

Но мы владеем тоже внеземной -

И самою земною из профессий.

Любой из нас - ну, чем не чародей?

Из преисподней наверх уголь мечем.

Мы топливо отнимем у чертей -

Свои котлы топить им будет нечем!

Взорвано,

уложено,

сколото

Черное

надежное

золото.

Да, сами мы, как дьяволы, в пыли.

Зато наш поезд не уйдет порожний.

Терзаем чрево матушки-Земли,

Но на земле теплее и надежней.

Вот вагонетки, душу веселя,

Проносятся, как в фильме о погонях.

И шуточку Даешь стране угля!

Мы чувствуем на собственных ладонях.

Взорвано,

уложено,

сколото

Черное

надежное

золото.

Да, мы бываем в крупном барыше,

Но роем глубже: голод - ненасытен.

Порой копаться в собственной душе

Мы забываем, роясь в антраците.

Воронками изрытые поля

Не позабудь и оглянись во гневе,

Но нас, благословенная Земля,

Прости за то, что роемся во чреве.

Взорвано,

уложено,

сколото

Черное

надежное

золото.

Вгрызаясь в глубь веков хоть на виток

(То взрыв, то лязг - такое безгитарье!),-

Вот череп вскрыл отбойный молоток,

Задев кору большого полушарья.

Не бойся заблудиться в темноте

И захлебнуться пылью - не один ты!

Вперед и вниз!

Мы будем на щите -

Мы сами рыли эти лабиринты!

Взорвано,

уложено,

сколото

Черное

надежное

золото.

Не космос - метри ґрунту наді мною,

І в шахті не до святкових процесій,

Але ми володіємо також позаземною -

І найземнішою з професій.

Кожен із нас - ну, чим не чарівник?

З пекла нагору вугілля мечем.

Ми паливо заберемо у чортів -

Свої котли топити їм не буде чим!

Висаджено,

укладено,

сколото

Чорне

надійне

золото.

Так, самі ми, як дияволи, у пилюці.

Зате наш поїзд не втече порожній.

Терзаємо черево матінки-Землі,

Але на землі тепліше та надійніше.

Ось вагонетки, душу веселячи,

Проносяться, як у фільмі про погоні.

І жарт Даєш країні вугілля!

Ми відчуваємо на власних долонях.

Висаджено,

укладено,

сколото

Чорне

надійне

золото.

Так, ми буємо у великому бариші,

Але риємо глибше: голод - ненаситний.

Часом копатися у власній душі

Ми забуваємо, риючись в антрациті.

Вирвами пориті поля

Не забудь і оглянься в гніві,

Але нас, благословенна Земля,

Вибач за те, що риємося в утробі.

Висаджено,

укладено,

сколото

Чорне

надійне

золото.

Вгризаючись у глибину віків хоч на виток

(То вибух, то брязкіт - таке безгітар'я!),-

Ось череп розкрив відбійний молоток,

Зачепивши кору великої півкулі.

Не бійся заблукати в темряві

І захлинутися пилом – не один ти!

Вперед та вниз!

Ми будемо на щиті -

Ми самі копали ці лабіринти!

Висаджено,

укладено,

сколото

Чорне

надійне

золото.