Ветер осенний - Виктор Петлюра

Ветер осенний тихо стонет и плачет,

В домике том, что стоит у реки.

Там маленький мальчик тянет ручонки

И хочет он маму свою разбудить:

Мама, ты спишь, а тебя одевают

В белый какой-то непонятный наряд.

Люди чужие молитвы читают,

А свечи из воска ой как тускло горят:

Папа, скажи, почему мать не дышит,

Глазки закрыты, и рука холодна.

Сколько я плачу, а мама не слышит —

Значит, она разлюбила меня…

Мальчик, не плачь, не тревожь мою душу,

Каждое слово терзает меня.

Нет у нас мамы, нет у нас счастья,

Нет у нас мамы, она умерла…

Лишь полдень наступит, гроб с телом выносят

И раздается тот жалобный крик:

Люди чужие, отдайте мне маму,

Как тяжело без нее будет жить…

Ветер осенний тихо стонет и плачет,

В домике том, что стоит у реки.

Там маленький мальчик тянет ручонки

И хочет он маму свою разбудить…

Вітер осінній тихо стогне і плаче,

У будиночку тому, що стоїть біля річки.

Там маленький хлопчик тягне рученята

І хоче він маму свою розбудити:

Мамо, ти спиш, а тебе одягають

У біле якесь незрозуміле вбрання.

Люди чужі молитви читають,

А свічки з воску ой як тьмяно горять:

Тату, скажи, чому мати не дихає,

Очі закриті, і рука холодна.

Скільки я плачу, а мама не чує

Значить, вона розлюбила мене.

Хлопчик, не плач, не тривож мою душу,

Кожне слово мучить мене.

Ні у нас нас мами, немає у нас щастя,

Ні в нас мами, вона померла ...

Лише опівдні настане, труну з тілом виносять

І лунає той жалібний крик:

Люди чужі, дайте мені маму,

Як важко без неї житиме...

Вітер осінній тихо стогне і плаче,

У будиночку тому, що стоїть біля річки.

Там маленький хлопчик тягне рученята

І хоче він маму свою розбудити...