Ленка - Виктор Петлюра

Я помню вечер новогодний, кружился снег, все как всегда,

Мы шли домой, и в подворотне я целовал тебя любя.

Вот твой подъезд многоэтажки, я до дверей тебя довёл,

Но за спиной вдруг чей-то голос: «Ты чё пришёл сюда, козёл?»

Я обернулся: трое в кепках.

«Быдловка» — понял я, ну, что ж.

«Привет ребята, с Новым Годом» — в кармане наготове нож.

Сказал я: «Всё братва, бывайте, мол меня ждут, пора идти».

Но перекрыт был плотно выход, так было просто не пройти.

Чуть позже вышел из подъезда, нож вытер и пошёл домой,

Остались парни на площадке порезаны моей рукой,

С утра цветы купил — и к Ленке, но вдруг в подъезде — руки к стенке!

Вот тут я понял — просчитался, и тот, что крепче — жив остался.

Припев:

А помнишь, Ленка, ты мою любовь, пацаны завидовали мне,

Помнишь, целовались мы с тобой, да мы с тобой, на скрипучей старенькой скамье.

Да, к Ленке рано я поднялся, кричу: «Подъездом обознался!»

Но мент с улыбкой на лице сказал — расскажешь на суде.

Я на суде его увидел, того, чью кровь с ножа обтёр,

Сидел с улыбкой он ехидной, отец его был прокурор.

Да, постарался он на славу меня упрятать в лагеря,

Теперь сижу на жёстких нарах, проходит молодость моя.

И Ленка мне уже не пишет — проходит, видно, и любовь,

Мне пацаны маляву пишут, что скоро свадьба у неё.

Припев:

А помнишь, Ленка, ты мою любовь, пацаны завидовали мне,

Помнишь, целовались мы с тобой, да мы с тобой, на скрипучей старенькой скамье.

Прошло полгода, и на свиданку, как обещали пацаны

Витёк с Серёгой утром ранним от мамки дачку привезли.

Пожали мы друг другу руки: «Как мать?

Как там она одна?

Как Ленка?

Муж не обижает?

Ну, как там у неё дела?»

— Дела, браток, у прокурора, а прокурорский сын ей муж.

Мне стало больно, грудь сдавило, я вспомнил тот кровавый нож,

Я вспомнил, как стоял у стенки, цветы валялись на полу,

Потом был суд, вагон в решётках, он тихо вёз меня в тюрьму.

Припев:

А помнишь, Ленка, ты мою любовь, пацаны завидовали мне,

Помнишь, целовались мы с тобой, да мы с тобой, на скрипучей старенькой скамье.

А помнишь, Ленка, ты мою любовь, пацаны завидовали мне,

Помнишь, целовались мы с тобой, да мы с тобой, на скрипучей старенькой скамье.

Я пам'ятаю вечір новорічний, кружляв сніг, все як завжди,

Ми йшли додому, і в підворотні я цілував тебе люблячи.

Ось твій під'їзд багатоповерхівки, я до дверей тебе довів,

Але за спиною раптом чийсь голос: «Ти що прийшов сюди, козел?»

Я обернувся: троє в кепках.

«Бидлівка» — зрозумів я, ну, що ж.

«Привіт хлопці, з Новим Роком» — у кишені напоготові ніж.

Сказав я: «Все братва, будьте, мовляв на мене чекають, пора йти».

Але перекритий був щільно вихід, так було просто не пройти.

Трохи пізніше вийшов із під'їзду, ніж витер і пішов додому,

Залишилися хлопці на майданчику порізані моєю рукою,

З ранку квіти купив — і до Ленка, але раптом у під'їзді — руки до стіни!

Ось тут я зрозумів—прорахувався, і той, що міцніше—живий залишився.

Приспів:

А пам'ятаєш, Ленку, ти моє кохання, пацани заздрили мені,

Пам'ятаєш, цілувалися ми з тобою, та з тобою, на скрипучій старенькій лаві.

Так, до Лінка рано я піднявся, кричу: «Під'їздом дізнався!»

Але мент із усмішкою на лиці сказав — розкажеш на суді.

Я на суді його побачив, того, чию кров з ножа обтер,

Сидів із посмішкою він єхидною, батько його був прокурор.

Так, постарався він на славу мене заховати в табори,

Тепер сиджу на жорстких нарах, проходить молодість моя.

І Лєнка мені вже не пише—проходить, видно, і любов,

Мені пацани малюкові пишуть, що скоро весілля у неї.

Приспів:

А пам'ятаєш, Ленку, ти моє кохання, пацани заздрили мені,

Пам'ятаєш, цілувалися ми з тобою, та з тобою, на скрипучій старенькій лаві.

Минуло півроку, і на побачення, як обіцяли пацани

Витек із Серьогою вранці раннім від мамки дачку привезли.

Потиснули ми один одному руки: «Як мати?

Як там вона одна?

Як Ленка?

Чоловік не ображає?

Ну, як там у неї справи?»

—Справи, братку, у прокурора, а прокурорський син їй чоловік.

Мені стало боляче, груди стиснуло, я згадав той кривавий ніж,

Я пригадав, як стояв біля стіни, квіти валялися на підлозі,

Потім був суд, вагон у ґратах, він тихо віз мене до в'язниці.

Приспів:

А пам'ятаєш, Ленку, ти моє кохання, пацани заздрили мені,

Пам'ятаєш, цілувалися ми з тобою, та з тобою, на скрипучій старенькій лаві.

А пам'ятаєш, Ленку, ти моє кохання, пацани заздрили мені,

Пам'ятаєш, цілувалися ми з тобою, та з тобою, на скрипучій старенькій лаві.