Капитанские погоны - Виктор Петлюра

Это было в тайге,

Где кончается воля.

Утром ранним отряд

Шел на лесоповал.

Заключенных вели

Под надежным конвоем,

А парнишка один

О побеге мечтал.

Думал все, как в лесу

Он отыщет ту тропку,

По которой уйдет

Он из строя сквозь тьму.

Знал, что будут стрелять,

Будут гнать за решетку,

Но с колючкой забор

Хуже смерти ему.

Знал, что будут стрелять,

Будут гнать за решетку,

Но с колючкой забор

Хуже смерти ему.

Возвращались назад,

Вдруг рванул он из строя,

Сквозь нетронутый снег

Прямо в темень тайги.

Крикнул: «С*ка, стоять!»

Рыжий старший конвоя,

Передернул затвор

И помчался за ним.

Крикнул: «С*ка, стоять!»

Рыжий старший конвоя,

Передернул затвор

И помчался за ним.

Пули, злобно свистя,

Все впивалися в ели,

Разлетелась кора,

Больно била в лицо.

Но, а он все стрелял

По бегущей мишени,

Каждый выстрел его

Мог стать парню концом.

Но, а он все стрелял

По бегущей мишени,

Каждый выстрел его

Мог стать парню концом.

Вдруг умолк автомат,

Крик раздался над лесом,

И конвойный ушел

С головою под снег.

Волчью яму, видать,

Проломил он всем весом,

И подумал пацан,

Что удался побег.

Тот стонал «Ты спаси,

Отпущу я на волю,

Всем скажу — не догнал,

Только мне помоги!»

Пожалел его зек,

Волк завыл над тайгою,

Руку подал ему

И тянул, что есть сил.

Пожалел его зек,

Волк завыл над тайгою,

Руку подал ему

И тянул, что есть сил.

Встал конвойный, вздохнул,

Отряхнулся от снега,

Разрядил автомат

И промолвил — беги.

Парень вновь побежал,

Только вдруг пистолетный

Грянул выстрел один

Средь застывшей тайги.

Паренек побежал,

Только вдруг пистолетный

Грянул выстрел один

Средь застывшей тайги.

Он теперь капитан,

Да и должность иная.

И никто не узнал

Про отчаянный стон,

А в могиле сырой

Жизнь лежала другая,

Что ценою была

Капитанских погон.

Це було в тайзі,

Де кінчається воля.

Вранці ранній загін

Ішов на лісоповал.

В'язнів вели

Під надійним конвоєм,

А хлопець один

Про втечу мріяв.

Думав усе, як у лісі

Він відшукає ту стежку,

По якій піде

Він з ладу крізь темряву.

Знав, що стрілятимуть,

гнатимуть за ґрати,

Але з колючкою паркан

Гірше за смерть йому.

Знав, що стрілятимуть,

гнатимуть за ґрати,

Але з колючкою паркан

Гірше за смерть йому.

Поверталися назад,

Раптом рвонув він з ладу,

Крізь незайманий сніг

Прямо в темряву тайги.

Крикнув: «С*ка, стояти!»

Рудий старший конвою,

Пересмикнув затвор

І помчав за ним.

Крикнув: «С*ка, стояти!»

Рудий старший конвою,

Пересмикнув затвор

І помчав за ним.

Кулі, зло свистячи,

Усі впивалися в їли,

Розлетілася кора,

Боляче била в обличчя.

Але, а він все стріляв

По біжучій мішені,

Кожен постріл його

Міг стати хлопцю кінцем.

Але, а він все стріляв

По біжучій мішені,

Кожен постріл його

Міг стати хлопцю кінцем.

Раптом замовк автомат,

Крик пролунав над лісом,

І конвойний пішов

З головою під сніг.

Вовчу яму, мабуть,

Проломив він всією вагою,

І подумав пацан,

Що вдалася втеча.

Той стогнав «Ти рятуй,

Відпущу я на волю,

Всім скажу - не наздогнав,

Тільки мені допоможи!

Пожалів його зек,

Вовк завив над тайгою,

Руку подав йому

І тягнув, що є сил.

Пожалів його зек,

Вовк завив над тайгою,

Руку подав йому

І тягнув, що є сил.

Встав конвойний, зітхнув,

Обтрусився від снігу,

Розрядив автомат

І промовив — біжи.

Хлопець знову побіг,

Тільки раптом пістолетний

Грязнув постріл один

Серед застиглої тайги.

Хлопець побіг,

Тільки раптом пістолетний

Грязнув постріл один

Серед застиглої тайги.

Він тепер капітан,

Так і посада інша.

І ніхто не дізнався

Про відчайдушний стогін,

А в могилі сирої

Життя лежало інше,

Що ціною була

Капітанські погони.