Мчится карета - Виктор Петлюра

Мчится карета по улице где-то,

В ней два легавых сидят.

Я между ними, и руки в браслетах,

В спину два дула торчат.

Помнишь, курносая, бегали босыми,

Я ж тебе кудри трепал,

Годы промчались, и мы повстречались,

Я тебя милой назвал.

Помнишь, голубка моя сероглазая,

Как мы гуляли с тобой:

Пили — кутили, смеялись и плакали,

Я наслаждался тобой.

Помню, подъехали боле товарищей,

Звали на дело меня,

Ты у калитки стояла и плакала

И не пускала меня.

Но не послушал твоих уговоров я,

Вынул из шкафа наган.

Мимо прошел и тебе улыбнулся я И ничего не сказал.

Помню, подъехали к серому зданию,

Встали и тихо пошли,

Кучер блатной разворачивал сани,

Чтобы запутать следы.

Сверла английские, сверла немецкие,

Словно два шмеля, жужжат,

Мы просверлили четыре отверстия

В сердце стального замка.

Вот и открылася дверца заветная,

Я не сводил с нее глаз:

Деньги советские, с дедушкой Лениным

С полок смотрели на нас.

Помню, досталась мне доля немалая —

Ровно сто тысяч рублей.

И нас, медвежатников, вохра из МУРа

Всех повязала во тьме.

Мчится карета по улице где-то,

В ней два легавых сидят.

Я между ними, и руки в браслетах,

В спину два дула торчат.

Помню, подъехали к серому зданию,

Только уже не к тому,

Двери стальные, решетки железные,

Так вот попал я в тюрьму.

Так выпьем за тех, кто сидит в изоляторе,

Кто спит да на голом полу,

Кого приковала тюремная школа,

Кого — автомат ГПУ.

Мчить карета по вулиці десь,

У ній два лягаві сидять.

Я між ними,і руки в браслетах,

У спині два дули стирчать.

Пам'ятаєш, курносая, бігали босими,

Я ж тебе кучері тріпав,

Роки промчали, і ми  зустрілися,

Я тебе милою назвав.

Пам'ятаєш, голубко моє сірооке,

Як ми гуляли з тобою:

Пили — кутили, сміялися і плакали,

Я насолоджувався тобою.

Пам'ятаю, під'їхали більше за товаришів,

Звали на справу мене,

Ти у хвіртки стояла і плакала

І не пускала мене.

Але не послухав твоїх умовлянь я,

Вийняв із шафи наган.

Мимо пройшов і тебе посміхнувся я І нічого не сказав.

Пам'ятаю, під'їхали до сірої будівлі,

Встали і тихо пішли,

Кучер блатний розгортав сани,

Щоб заплутати сліди.

Свердла англійські, свердла німецькі,

Немов два джмелі, дзижчать,

Ми просвердлили чотири отвори

Серце сталевого замку.

От і відчинилися дверцята заповітні,

Я не зводив з неї очей:

Гроші радянські, з дідусем Леніним

З полок дивилися на нас.

Пам'ятаю, дісталася мені неабияка частка—

Рівно сто тисяч карбованців.

І нас, ведмежатників, вохра з МУРу

Усіх пов'язала у темряві.

Мчить карета по вулиці десь,

У ній два лягаві сидять.

Я між ними,і руки в браслетах,

У спині два дули стирчать.

Пам'ятаю, під'їхали до сірої будівлі,

Тільки вже не до того,

Двері сталеві, решітки залізні,

Так от потрапив я в тюрму.

Так вип'ємо за тих, хто сидить в ізоляторі,

Хто спить так, на голій підлозі,

Кого прикувала тюремна школа,

Кого — автомат ГПУ.