Солдат - Виктор Петлюра

Я ухожу, сказал парнишка ей сквозь грусть

Ты только жди, я обязательно вернусь

И он ушёл, не встретив первую весну

Домой пришёл, в солдатском цинковом гробу.

Рыдает мать, и словно тень стоит отец

Для них он был, для них он был ещё юнец

А сколько их, не сделав в жизни первый шаг

Домой пришли в солдатских цинковых гробах

Когда-то он, с одной девчёнкою гулял

Дарил цветы, и на гитаре ей играл

И даже в миг, когда на белый снег упал

Он имя той девчёнки кровью написал.

Развеет ветер, да над могилой серый дым

Девчёнка та, уже целуется с другим

Девчёнка та, что обещала подожду

Растаял снег, исчезло имя на снегу.

Он до рассвета, всего лишь часа не дожил

Упал на снег, и грудью родину закрыл

Упал на снег, не в дни войны а в мирный час

И для него, весны рассвет на век погас.

Я йду, сказав хлопчина їй крізь смуток

Ти тільки чекай, я обов'язково повернусь

І він пішов, не зустрівши першої весни

Додому прийшов, у солдатській цинковій труні.

Ридає мати, і немов тінь стоїть батько

Для них він був, для них він був ще молодик

А скільки їх, не зробивши у житті перший крок

Додому прийшли у солдатських цинкових трунах

Колись він, з однією дівчинкою гуляв

Дарував квіти і на гітарі їй грав

І навіть у мить, коли на білий сніг упав

Він ім'я тієї дівчинки кров'ю написав.

Розвіє вітер, та над могилою сірий дим

Дівчинка та, вже цілується з іншим

Дівчинка та, що обіцяла зачекати

Розтанув сніг, зникло ім'я на снігу.

Він до світанку, лише години не дожив

Впав на сніг, і грудьми батьківщину закрив

Впав на сніг, не в дні війни, а в мирну годину

І для нього, весни світанок на вік погас.