Слезы матушки - Виктор Петлюра

Слезы матушки его по ресницам

Переполнят океан по крупицам,

Дома ей одной никак не сидится,

Снова поезда выходит встречать.

Вот он выйдет из седьмого вагона,

В сапогах, при орденах и погонах,

Вспыхнут щеки у соседских девчонок,

Будет повод корешам погулять.

Кореша его ребята известно,

Им вина попить всегда интересно,

Затянуть о дружбе старую песню,

О прохожих кулаки почесать,

Он сойдет с вагона, из ресторана,

С чемоданом да отцовским баяном,

И пойдет у них стакан за стаканом,

Жизнь солдатскую свою вспоминать.

Он сойдет с вагона, из ресторана,

С чемоданом да отцовским баяном,

И пойдет у них стакан за стаканом,

Жизнь солдатскую свою вспоминать.

А невеста целовать будет жарко

Не за шмотки дорогие, подарки,

Не за тачку да крутую подачку,

А за цвет его глаз голубых…

Он появится в полном параде,

Скажет: Плакать, любимая, хватит,

Ты меня прости за все, Бога ради,

Да позволь из губ напиться твоих!

Он появится в полном параде,

Скажет: Плакать, любимая, хватит,

Ты меня прости за все, Бога ради,

Да позволь из губ напиться твоих!

Его младшая сеструха — заноза

Тянет с другом анашу паровозом,

Вечерами пропадает, стервоза,

В иномарках с деловой шелупней.

Он придет, он скажет: Здравствуй, сестрица!

Так вести себя совсем не годится.

Всыплю так — всем будет больно садиться —

Посиди, сестренка, что ли со мной…

Он придет, он скажет: Здравствуй, сестрица!

Так вести себя совсем не годится.

Всыплю так — всем будет больно садиться —

Посиди, сестренка, что-ли со мной…

Скорый поезд, две минуты стоянка,

Кому фарт, кому гнилая подлянка,

Эх судьба, колода карт для цыганки,

Передернет, проведет простаков…

Возвратился он багажным вагоном,

Красной звездочкой во лбу коронован,

Как кораблик, по борту оцинкован,

Вечный путь по морю маминых слез.

Эх, Россия, то ли мать, то ль волчица,

Чем успел он пред тобой провиниться?

Тишина, лишь мимо кладбища мчится

Мерседес для генеральских сынков.

Сльози матінки його по війах

Переповнять океан по крупицям,

Вдома їй однієї ніяк не сідиться,

Знову поїзди виходить зустрічати.

Ось він вийде з сьомого вагона,

В чоботах, при орденах і погонах,

Спалахнуть щоки у сусідських дівчат,

Привід корешим погулятиме.

Кореша його хлопці відомо,

Їм вина попити завжди цікаво,

Затягнути про дружбу стару пісню,

Про перехожих кулаки почухати,

Він зійде з вагона, з ресторану,

З чемоданом та батьківським баяном,

І піде у них склянка за склянкою,

Життя солдатське своє згадувати.

Він зійде з вагона, з ресторану,

З чемоданом та батьківським баяном,

І піде у них склянка за склянкою,

Життя солдатське своє згадувати.

А наречена цілуватиме буде жарко

Не за шмотки дорогі, подарунки,

Не за тачку та круту подачку,

А за колір його очей блакитних...

Він з'явиться в повному параді,

Скаже: Плакати, кохана, вистачить,

Ти мене прости за все, Бога ради,

Так дозволь із губ напитися твоїх!

Він з'явиться в повному параді,

Скаже: Плакати, кохана, вистачить,

Ти мене прости за все, Бога ради,

Так дозволь із губ напитися твоїх!

Його молодша сестра — скалка

Тягне з другом анашу паровозом,

Вечорами пропадає, стервозу,

В іномарках з діловою шелупнею.

Він прийде, він скаже: Привіт, сестрице!

Так поводитись зовсім не годиться.

Всиплю так — усім буде боляче сідати —

Посидь, сестричко, що зі мною…

Він прийде, він скаже: Привіт, сестрице!

Так поводитись зовсім не годиться.

Всиплю так — усім буде боляче сідати —

Посидь, сестричко, чи зі мною…

Швидкий поїзд, стоянка дві хвилини,

Кому фарт, кому гнила підлянка,

Ех доля, колода карт для циганки,

Пересмикне, проведе простаків.

Повернувся він багажним вагоном,

Червоною зірочкою в лобі коронований,

Як кораблик, по борту оцинкований,

Вічний шлях морем маминих сліз.

Ех, Росія, то лі мати, то ль вовчиця,

Чим він встиг перед тобою завинитись?

Тиша, лише повз цвинтар мчить

Мерседес для генеральських синів.