Он уходил... - Виктор Петлюра

Он уходил, печален был.

Тебя наверное любил,

И потому не задавал вопросов.

Но ты сказала: «Буду ждать», хотя могла не обещать,

Ведь знала, что два года ждать непросто.

И он ушел, душой согрет.

И ВДВ одел берет.

Служил, скучая по родному дому!

Но ты его не дождалась, во власть свободой напилась,

И опьянев, ты отдалась другому.

Но ты его не дождалась, во власть свободой напилась,

И опьянев, ты отдалась другому.

А тот другой — приятель твой, недолго тешился с тобой,

И обломил тебя он словно розу.

А где-то, на краю Земли за то, чтоб не было войны

Твой парень на посту стоял в морозы.

А где-то, на краю Земли за то, чтоб не было войны

Твой парень на посту стоял в морозы.

Ему приятель написал, и об измене он узнал,

И обхватил он голову руками.

И слезы потекли из глаз, тогда он плакал в первый раз,

Ведь сердце у десантника не камень.

И слезы потекли из глаз, тогда он плакал в первый раз,

Ведь сердце у десантника не камень.

Да не смотри ты свысока.

Давно пошла ты по рукам,

А может, где-то за бокалом пива,

Поймешь средь шумных дискотек, что у тебя был человек,

С которым ты могла бы быть счастливой.

Поймешь средь шумных дискотек, что у тебя был человек,

С которым ты могла бы быть счастливой.

Він йшов, сумний був.

Тебе, напевно, любив,

І тому не задавав запитань.

Але ти сказала: «Буду чекати», хоча могла не обіцяти,

Адже знала, що два роки чекати непросто.

І він пішов, душею зігрітий.

І ВДВ одяг бере.

Служив, сумуючи за рідним домом!

Але ти його не дочекалася, влада свободою напилася,

І оп'янів, ти віддалася іншому.

Але ти його не дочекалася, влада свободою напилася,

І оп'янів, ти віддалася іншому.

А той другий — приятель твій, недовго тішився з тобою,

І обломив тебе він ніби троянду.

А десь, на краю Землі за те, щоб не було війни

Твій хлопець на посту стояв у морози.

А десь, на краю Землі за те, щоб не було війни

Твій хлопець на посту стояв у морози.

Йому приятель написав, і про зміну він дізнався,

І обхопив він голову руками.

І сльози потекли з очей, тоді він плакав вперше,

Адже серце у десантника не камінь.

І сльози потекли з очей, тоді він плакав вперше,

Адже серце у десантника не камінь.

Так не дивися ти нависока.

Давно пішла ти по руках,

А може, десь за бокалом пива,

Зрозумієш серед шумних дискотек, що в тебе була людина,

З яким ти могла бути щасливою.

Зрозумієш серед шумних дискотек, що в тебе була людина,

З яким ти могла бути щасливою.