Formol - Thomas Fersen

Chapeau melon, veston croisé, tel est le joueur de tam-tam

Tandis qu’avec un air blasé, il donne une fessée à madame

Et boum, il boxe la grosse caisse et vlan, il gifle les cymbales

Comme dans un pensionnat, il fesse, sa main rebondit comme une balle

Moi, la batterie ça m’rend toute molle, comme si j’respirais du formol

Je deviens dès le premier son, mi-déesse et mi-paillasson

Chapeau melon, veston étroit, portant des lunettes d’aveugle

Le mort assis au piano droit s’emploie à faire pleurer ce meuble

Il appuie là où ça fait mal, il vient regratter nos vieilles croûtes

Et nous au lieu d’se faire la malle, on reste là et on écoute

Moi, le piano ça m’rend toute molle, comme si j’respirais du formol

Je deviens dès le premier son, mi-déesse et mi-paillasson

Chapeau melon, veston croisé, un œillet à la boutonnière

Un zombi porte en bandoulière une guitare électrisée

La pauvre chose est tombée entre ses effroyables mains de spectre

Il veut lui chatouiller le ventre avec ce qu’on appelle un plectre

On se met les doigts en bouchon, et on prie pour cet instrument

Qui pousse de grands hurlements, on dirait qu’on tue le cochon

Moi, la guitare ça m’rend toute molle, comme si j’respirais du formol

Je deviens dès le premier son, mi-déesse et mi-paillasson

Musique de bois, musique de fer, je ferme les yeux et j’me laisse faire

Je me laisse glisser dans ses bras, je me laisse glisser dans ses pas

Moi, la musique ça m’rend toute molle, comme si j’respirais du formol

Je deviens dès le premier son, mi-déesse et mi-paillasson

Il est coiffé d’un chapeau où une balle a laissé un trou

Quant à son veston du dimanche, faudrait lui rallonger les manches

Ses bras sont très longs et très mous, il porte la basse au genou

Tel est le démon de la danse tandis qu’il pince la cadence

Moi, la cadence ça m’rend toute molle, comme si j’respirais du formol

Je deviens dès le premier son, mi-déesse et mi-paillasson

Chapeau melon, veston croisé, tel est le joueur de tam-tam

Tandis qu’avec un air blasé, il donne une fessée à madame

Et boum, il boxe la grosse caisse et vlan, il gifle les cymbales

Comme dans un pensionnat, il fesse mais c’est déjà la fin du bal

Nous, on est sortis enchantés des abattoirs de la Villette

On était comme caoutchoutés, on avait encore dans nos têtes

De la musique qui rend toute molle, comme quand tu respires du formol

Tu deviens dès le premier son mi-déesse et mi-paillasson

Капелюх-котел, двобортний піджак, такий собі том-том плеєр

У той час, як з лагідним виглядом, він лупцює даму

І бум, він боксує з бас-барабаном і б'є по цимбалам

Як в інтернаті, шльопає, рука відскакує, як м’яч

Мене батарея робить дуже м’якою, ніби я дихаю формаліном

Я стаю з першого звуку, наполовину богинею і наполовину килимком

Капелюх-котел, вузька куртка, в сліпих окулярах

Мертвий чоловік, який сидить за вертикальним піаніно, працює, щоб цей предмет меблів заплакав

Тисне, де болить, приходить почесати наші старі струпи

І ми замість того, щоб пакувати речі, залишаємось там і слухаємо

Мене, піаніно, робить дуже м’яким, ніби я дихаю формаліном

Я стаю з першого звуку, наполовину богинею і наполовину килимком

Капелюх-котел, двобортний жакет, петлиця на одну петлицю

Зомбі носить електрифіковану гітару на плечовому ремені

Бідолаха потрапила в його жахливі примарні руки

Він хоче лоскотати її живіт тим, що називається плектом

Ми вкладаємо пальці в пробку і молимося за цей інструмент

Голосно кричимо, схоже, ми вбиваємо свиню

Мене, гітару, вона робить м’якою, наче я дихаю формаліном

Я стаю з першого звуку, наполовину богинею і наполовину килимком

Деревна музика, залізна музика, я закриваю очі й відпускаю себе

Я ковзаю в його обійми, ковзаю на його сліди

Мене музика робить дуже м’якою, ніби я дихаю формаліном

Я стаю з першого звуку, наполовину богинею і наполовину килимком

Він носить капелюх там, де куля залишила дірку

Що стосується його недільного піджака, то йому слід подовжити рукава

Його руки дуже довгі і дуже м’які, він носить бас на колінах

Такий демон танцю, коли він щипає каденцію

Мене каденція робить дуже м’якою, ніби я дихаю формаліном

Я стаю з першого звуку, наполовину богинею і наполовину килимком

Капелюх-котел, двобортний піджак, такий собі том-том плеєр

У той час, як з лагідним виглядом, він лупцює даму

І бум, він боксує з бас-барабаном і б'є по цимбалам

Як у школі-інтернаті, він шльопає, але це вже кінець балу

Ми залишили бійні Ла Віллетт у захваті

Ми були як прогумовані, у нас це ще було в голові

Музика, яка робить все м’яким, як коли дихаєш формаліном

Ти з першого разу стаєш його напівбогинею і напівчином