На мосту - Светлана Копылова

Он стоял на средине моста,

И решимость в глазах его зрела,

И была не страшна высота —

На земле ему всё надоело.

И, хоть был он совсем молодой, —

Смысла жизни не видел ни в чём он.

Здесь решил он покончить с собой

И порвать с этой жизнью никчёмной.

Он на воду смотрел с высоты,

И невольно сутулились плечи…

Он сжигал на мосту все мосты,

Как послышалось вдруг: «Добрый вечер».

От внезапности вздрогнув такой,

Обернулся он в то же мгновенье:

Незнакомец стоял за спиной

И просил его дать ему денег.

Растерявшись, с готовностью стал

Он карманы ощупывать тут же,

И, найдя свой бумажник, отдал —

Ведь теперь он ему был не нужен.

Только тот начал вдруг не без слёз

Говорить о каких-то сиротках

И просить, чтоб он деньги отнёс,

Здесь, поблизости, через дорогу.

И готовый минуту назад

С этой жизнью навеки проститься,

Он, поймав умоляющий взгляд,

Сам не понял, как вдруг согласился.

Он, конечно, вернётся потом,

Но сперва отнесёт эти деньги

Тем, кому за последней чертой

Это будет, быть может, спасеньем.

Шёл с моста он, не чувствуя ног,

Стала влажной ладонь отчего-то,

Что сжимала газетный клочок,

На котором был адрес сироток.

И чем дальше он был от моста,

Тем прямей становился как будто…

Он уже не вернётся сюда,

Потому что он нужен кому-то.

Він стояв на середині мосту,

І решимість у очах його зріла,

І була не страшна висота —

На землі йому все набридло.

І, хоч був він зовсім молодий,—

Сенсу життя не бачив ні в чому він.

Тут вирішив він покінчити з собою.

І порвати з це життям нікчемним.

Він на воду дивився з висоти,

І мимоволі сутулилися плечі...

Він спалював на мосту всі мости,

Як почувся раптом: «Доброго вечора».

Від раптовості здригнувшись такий,

Обернувся він у ту ж мить:

Незнайомець стояв за спиною

І просив його дати йому грошей.

Розгубившись, з готовністю став

Він кишені обмацувати тут ж,

І, знайшовши свій гаманець, віддав—

Адже тепер він був непотрібний.

Тільки той почав раптом не без сліз

Говорити про якісь сирітки

І просити, щоб він гроші відніс,

Тут, поблизу, через дорогу.

І готовий хвилину тому

З цим життям навіки попрощатися,

Він, спіймавши благаючий погляд,

Сам не зрозумів, як раптом погодився.

Він, звичайно, повернеться потім,

Але спершу віднесе ці гроші

Тим, кому за останньою межею

Це буде, можливо, порятунком.

Ішов з мосту він, не відчуваючи ніг,

Стала вологою долоню чомусь,

Що стискала газетний клаптик,

На якій була адреса сироток.

І чем далі він був від моста,

Тим пряміше ставав начебто...

Він уже не повернеться сюди,

Тому що він потрібен комусь.