Последний лист - Светлана Копылова

Она была больна, она была одна, и осень за окном…

Ей лишь была видна кирпичная стена, увитая плющом.

И листья с каждым днём редели всё на нём, слетая плавно вниз…

Казалось ей тогда: она умрёт, когда слетит последний лист…

2. Врач тихо произнёс нерадостный прогноз подруге, уходя…

А листья на плюще почти опали все от ветра и дождя…

-Вы знаете, сосед, подруге двадцать лет, и смерть её близка…

Сказала о плюще, рыдая на плече соседа-старика.

3. Она пришла к больной, и та, смотря в окно, сказала: «Вот и всё!

Один остался лист, и, хоть жестока жизнь, я жить хочу ещё!»

Подруга ей в ответ: «Ты будешь жить сто лет!

Не думай о плохом!

Ещё придёт весна, и снова вся стена украсится плющом!»

4. Вот день прошёл, другой, и пятый, и шестой, снежок уж первый лёг…

А листик всё висел и явно не хотел в последний свой полёт…

И, глядя на него, больная кризис свой смогла, пережила…

Узнает пусть сосед, и радуются все, что девушка жива!

5. Стучала в дверь к нему сказать о том ему подруга много раз.

Но вот другой сосед сказал, что его нет, что умер он вчера.

Зачем — никто не знал — всю ночь он рисовал лист жёлтый на стене.

Старик промёрз, промок, и в то же утро слёг, но счастлив был вполне.

6. Она была больна, она была одна, и осень за окном…

Ей лишь была видна кирпичная стена, увитая плющом.

И листья с каждым днём редели всё на нём, слетая плавно вниз…

И лишь один висел, и падать не хотел — последний жёлтый лист.

Вона була хвора, вона була одна, і осінь за вікном.

Їй лиш була видна цегляна стіна, повита плющем.

І листя з кожним днем ​​рідшали все на ньому, злітаючи плавно вниз.

Здавалося їй тоді: вона помре, коли злетить останній лист...

2. Лікар тихо промовив невтішний прогноз подрузі, йдучи ...

А листя на плющі майже опали все від вітру і дощу…

-Ви знаєте, сусід, подругі двадцять років, і смерть її близька ...

Сказала про плюще, ридаючи на плечі сусіда-старого.

3. Вона прийшла до хворої, і, дивлячись у вікно, сказала: «От і все!

Один залишився лист, і, хоч жорстоке життя, я хочу ще жити!»

Подруга їй у відповідь: «Ти житимеш сто років!

Не думай про погане!

Ще прийде весна, і знову вся стіна прикраситься плющем!»

4. Ось день пройшов, другий, і п'ятий, і шостий, сніжок вже перший ліг...

А листик все висів і явно не хотів в останній свій політ...

І, дивлячись на нього, хвора криза свою змогла, пережила…

Дізнається нехай сусід, і радіють усе, що дівчина жива!

5. Стукала в двері до ньому сказати про тому йому подруга багато разів.

Але ось інший сусід сказав, що його немає, що помер він учора.

Навіщо, ніхто не знав, всю ніч він малював лист жовтий на стіні.

Старий промерз, промок, і того ранку зліг, але щасливий був цілком.

6. Вона була хвора, вона була одна, і осінь за вікном.

Їй лиш була видна цегляна стіна, повита плющем.

І листя з кожним днем ​​рідшали все на ньому, злітаючи плавно вниз.

І лише один висів, і падати не хотів — останній жовтий лист.