Я иду по дороге - Сурганова и Оркестр

Я иду по дороге.

Мне светит солнце.

И нет больше туч в моей голове.

Я иду по дороге.

Звонкие травы

улыбаются ветру, ветру и мне.

Но боль моя — разлука, и соль — твоя вода.

Но боль моя — разлука, и соль — твоя вода.

Молочный рассвет вдыхаю на палубе,

и нежится пена на гребне волны.

Волнуюсь и жду, мой ветреннно-сказочный.

С кем ты теперь раздуваешь костры?

Но боль моя — разлука?

Такое даже на небе случается:

падают звезды, бледнеет луна.

Если дождусь, скажу тебе, здравствуй я,

не покидай так надолго меня.

Но боль моя — разлука, и соль — твоя вода.

Я іду дорогою.

Мені світить сонце.

І немає більше хмар у моїй голові.

Я іду дорогою.

Дзвінкі трави

посміхаються вітру, вітру і мені.

Але біль мій — розлука, і сіль — твоя вода.

Але біль мій — розлука, і сіль — твоя вода.

Молочний світанок вдихаю на палубі,

і ніжиться піна на гребні хвилі.

Хвилююся і чекаю, мій ветренно-казковий.

З ким ти тепер роздуєш багаття?

Але біль мій — розлука?

Таке навіть на небі трапляється:

падають зірки, блідне місяць.

Якщо дочекаюсь, скажу тобі, привіт я,

не залишай так надовго мене.

Але біль мій — розлука, і сіль — твоя вода.