Ржавый ангел - Сурганова и Оркестр

Над нелюдимой стороной,

Над нелюбимою державой

Летел испорченный и ржавый

Железный ангел заводной.

Тянул к начищенной трубе

Латунной трубочкою губы,

И звуки осыпались в трубы,

И были воздуха нежней.

А снег все падал, падал, падал куда-то ввысь,

И я за ним, и кто-то плакал: остановись…

И было странно, опрокинут был небосвод,

И к небу снег летел подкинут наоборот.

И дно божественной ловушки не знало дна,

И кто-то спал на раскладушке в капкане сна,

И я, притянутая небом, не рвала жил…

А кто-то в городе без снега меня забыл.

Меланхолично падал снег,

Дома каминами гудели,

Свивалась нитка из кудели,

Тянулось время в полусне…

Никто на низкий небосвод

Не посмотрел, не помолился,

И ржавый ангел в снег свалился,

Когда окончился завод.

А снег все падал, падал, падал куда-то ввысь,

И я за ним, и кто-то плакал: остановись…

И было странно, опрокинут был небосвод,

И к небу снег летел подкинут наоборот.

И дно божественной ловушки не знало дна,

И кто-то спал на раскладушке в капкане сна,

И я, притянутая небом, не рвала жил…

А кто-то в городе без снега меня забыл.

И дно божественной ловушки не знало дна,

И кто-то спал на раскладушке в капкане сна,

И я, притянутая небом, не рвала жил…

А кто-то в городе без снега меня забыл.

Над нелюдимою стороною,

Над нелюбимою державою

Летів зіпсований та іржавий

Залізний ангел заводний.

Тяг до начищеної труби

Латунною трубочкою губи,

І звуки обсипалися в труби,

І були повітря ніжніші.

А сніг все падав, падав, падав кудись угору,

І я за ним, і хтось плакав: зупинись…

І було дивно, перекинутий був небосхил,

І до неба сніг летів підкинутий навпаки.

І дно божественної пастки не знало дна,

І хтось спав на розкладачку в капкані сну,

І я, притягнута небом, не рвала жив…

А хтось у місті без снігу мене забув.

Меланхолійно падав сніг,

Будинки камінами гули,

Звивалася нитка з куделі,

Тягнув час у півсні…

Ніхто на низький небозвід

Не подивився, не помолився,

І іржавий янгол у сніг упав,

Коли закінчився завод.

А сніг все падав, падав, падав кудись угору,

І я за ним, і хтось плакав: зупинись…

І було дивно, перекинутий був небосхил,

І до неба сніг летів підкинутий навпаки.

І дно божественної пастки не знало дна,

І хтось спав на розкладачку в капкані сну,

І я, притягнута небом, не рвала жив…

А хтось у місті без снігу мене забув.

І дно божественної пастки не знало дна,

І хтось спав на розкладачку в капкані сну,

І я, притягнута небом, не рвала жив…

А хтось у місті без снігу мене забув.