Шапито - Сурганова и Оркестр

Разлетелись белым-белым,

Окунаю пальцы в небо,

Отпускаю медленно тебя…

Разлетелись белым-белым,

Улетела стая в небо,

Убежала радость от меня…

Разлетелись, как бильярдные шары.

Сколько нас упало в бездну до поры.

Камнепадом слов обидных, как с горы,

Раздавило то, чем были я и ты.

Отпусти себя –

Никто не держит!

Обниму тебя

На путь безбрежный.

И наступит время таких ночей –

Ты упрешься в стену из кирпичей,

Ни к кому не подобрав своих ключей,

Как бродячий пес, сам не свой, ничей.

Может, так и надо надевать бордо?...

Ведь и твой замок не открыл никто.

Было много разных, только все не то!

Что не вход, то выход из Шапито.

Отпусти себя –

Никто не держит!

Обниму тебя –

Снимаю страх одежды!

Разлетелись белым-белым,

Улетела стая в небо,

Убежала радость от меня.

Поделитесь небом, птицы,

Стану вашею сестрицей.

Не скучай по мне, любимая земля!

Отпусти себя –

Никто не держит!

Обниму тебя

Крылом надежды!

Отпусти себя –

Уже никто не держит!

Обниму тебя

На путь безбрежный.

Розлетілися білим-білим,

Занурюю пальці в небо,

Відпускаю повільно тебе.

Розлетілися білим-білим,

Полетіла зграя в небо,

Втекла радість від мене.

Розлетілися, як більярдні кулі.

Скільки нас упало у прірву до пори.

Камнепадом слів образливих, як із гори,

Розчавило те, чим були я та ти.

Відпусти себе

Ніхто не тримає!

Обійму тебе

На шлях безмежний.

І настане час таких ночей –

Ти впрєшся в стіну з цегли,

Ні до кого не підібравши своїх ключів,

Як бродячий пес, сам не свій, нічий.

Може, так і треба вдягати бордо?

Адже й твій замок ніхто не відкрив.

Було багато різних, тільки все не те!

Що не вхід, то вихід із Шапіто.

Відпусти себе

Ніхто не тримає!

Обійму тебе -

Знімаю страх одягу!

Розлетілися білим-білим,

Полетіла зграя в небо,

Втекла радість від мене.

Поділіться небом, птахи,

Стану вашою сестрицею.

Не нудь за мною, люба земля!

Відпусти себе

Ніхто не тримає!

Обійму тебе

Крилом надії!

Відпусти себе

Ніхто вже не тримає!

Обійму тебе

На шлях безмежний.