Перрон - Сурганова и Оркестр

Мы прощались на перроне…

Желтым облаком мимозы

Под дождем в окне вагона

Уплывали мои грёзы.

Если здесь уже не нужен,

Значит там твоя дорога,

Где проложены маршруты

Всепрощающего Бога.

Аплодирует осина –

То листвой играет ветер.

Жизнь по-прежнему красива,

И в траве резвятся дети.

С каждым годом все длиннее

Жизнь отбрасывает тени.

У союзников в отряде

Очевиднее потери…

Душу выверну наружу,

Сколько надо жить изгоем

Чтобы с паром отутюжить

Сердце, полное тобою?

Как затвор, щеколда лязгнет!

Кровь застынет под одеждой…

Сердце стонет, сердце клянчит:

Откупорьте мою нежность.

Кто же знает, как там будет,

Первым кто из нас отбудет?

Чей сапог поставит в стремя

Запыхавшееся время?

Раньше нам под одеялом

Дня и ночи было мало!

А теперь тебя, родную,

Я поверх земли целую…

Ми прощалися на пероні.

Жовтою хмарою мімози

Під дощем у вікні вагона

Впливали мої мрії.

Якщо тут не потрібен,

Значить там твоя дорога,

Де прокладено маршрути

Всепрощаючого Бога.

Аплодує осика -

То листям грає вітер.

Життя, як і раніше, гарне,

І в траві граються діти.

З кожним роком все довше

Життя відкидає тіні.

У союзників у загоні

Очевидніше, втрати…

Душу виверну назовні,

Скільки треба жити ізгоєм

Щоб з парою відпрасувати

Серце, сповнене тобою?

Як затвор, клямка брязне!

Кров застигне під одягом.

Серце стогне, серце клянчить:

Відкоркуйте мою ніжність.

Хто ж знає, як там буде,

Першим, хто з нас відбуде?

Чий чобіт поставить у стрем'я

Захеканий час?

Раніше нам під ковдрою

Дня та ночі було мало!

А тепер тебе, рідну,

Я поверх землі цілую.