Sanctum Sanctorum - Сурганова и Оркестр

Если ты заповедник посредине пустыни,

Где до сих пор гнездится надежда,

Если ты тот оазис, столь редкостный ныне,

Где бродят странники в белых одеждах,

Если ты среди свалок железного лома

Сохранила свою первозданность,

Это значит, что я хочу быть твоим гостем,

И дай Бог, чтоб не слишком незваным.

Пусти меня к себе!

Открой мне двери в храм, в свой Sanctum Sanctorum.

Я хочу обрести новый мир…

Открой границу мне!

Я не порву твоих тонких струн, видишь, я осторожен.

Я не предам живое огню…

Иногда ты приходишь, неся белую тайну,

Воскрешая во мне человека.

Иногда ты бываешь нереально-случайной —

Последней иллюзией XX века.

У меня было время, чтобы убедиться,

Что иллюзиям свойственно таять.

У меня были шансы потом возродиться,

Всплыв на поверхность из бездны отчаянья.

Пусти меня к себе!

Открой мне двери в храм, в свой Sanctum Sanctorum.

Я хочу обрести новый мир…

Открой границу мне!

Я не помну ковёр твоих трав, видишь, я босиком.

Я не предам живое огню…

Знаю, жизнь коротка, и не хватит отрезка,

Чтоб постичь твою суть до истоков,

Но я вхожу в воду глубочайшей из рек,

Чтоб не помнить отпущенных сроков.

У меня было время, чтобы убедиться,

Что иллюзиям свойственно таять.

У меня были шансы потом возродиться,

Всплыв на поверхность из бездны отчаянья.

Пусти меня к себе!

Открой мне двери в храм, в свой Sanctum Sanctorum.

Я хочу обрести новый мир…

Открой границу мне!

Нет, я не буду стрелять, там птицы, видишь, я безоружен.

Я не предам живое огню…

Якщо ти заповідник посередині пустелі,

Де досі гніздиться надія,

Якщо ти оазис, такий рідкісний нині,

Де блукають мандрівники в білому одязі,

Якщо ти серед звалищ залізного брухту

Зберегла свою первозданність,

Це означає, що я хочу бути твоїм гостем,

І дай Бог, щоб не надто непроханим.

Пусти мене до себе!

Відкрий мені двері в храм, у свій Sanctum Sanctorum.

Я хочу знайти новий світ…

Відкрий межу мені!

Я не порву твоїх тонких струн, бачиш, я обережний.

Я не предам живе вогню…

Іноді ти приходиш, несучи білу таємницю,

Воскресаючи у мені людини.

Іноді ти буваєш нереально-випадковою —

Останньою ілюзією XX століття.

У мене був час, щоб переконатися,

Що ілюзіям властиво танути.

У мене були шанси потім відродитися,

Сплив на поверхню з безодні відчаю.

Пусти мене до себе!

Відкрий мені двері в храм, у свій Sanctum Sanctorum.

Я хочу знайти новий світ…

Відкрий межу мені!

Я не пам'ятаю килим твоїх трав, бачиш, я босоніж.

Я не предам живе вогню…

Знаю, життя коротке, і не вистачить відрізка,

Щоб осягнути твою суть до витоків,

Але я входжу у воду найглибшої з річок,

Щоб не згадати відпущених термінів.

У мене був час, щоб переконатися,

Що ілюзіям властиво танути.

У мене були шанси потім відродитися,

Сплив на поверхню з безодні відчаю.

Пусти мене до себе!

Відкрий мені двері в храм, у свій Sanctum Sanctorum.

Я хочу знайти новий світ…

Відкрий межу мені!

Ні, я не буду стріляти, там птахи, бачиш, я беззбройний.

Я не предам живе вогню…