Подруга - Сурганова и Оркестр

Ты проходишь своей дорогою,

И руки твоей я не трогаю.

Но тоска во мне — слишком вечная,

Чтоб была ты мне — первой встречною.

Ты...

Сердце сразу сказало: «Милая!»

Все тебе — наугад — простила я,

Ничего не знав, — даже имени!

—

О, люби меня, о, люби меня!

Ты...

Вижу я по губам — извилиной,

По надменности их усиленной,

По тяжелым надбровным выступам:

Это сердце берется,

это сердце берется,

это сердце берется –

Приступом!

Платье — шелковым черным панцирем,

Голос с чуть хрипотцой цыганскою,

Все в тебе мне до боли нравится, —

Даже то, что ты не красавица!

Красота, не увянешь за лето!

Не цветок — стебелек из стали ты,

Злее злого, острее острого

Увезенный — с какого острова?

Ты...

Опахалом чудишь, иль тросточкой, —

В каждой жилке и в каждой косточке,

В форме каждого злого пальчика, —

Нежность женщины,

нежность женщины,

нежность женщины,

Дерзость мальчика.

Et la douceur de cette femme,

Et la douleur de ses larmes,

Et toutes ces nuits solitaires,

Quand je veux tant faire la guerre,

Tu continues ton chemin,

Et je ne touche pas ta main,

Et je suis si folle de toi.

T'as pris ma raison, ma joie.

T'as pris mes nuits solitaires,

Quand je n'veux plus faire la guerre.

Je voudrais tant pardonner,

Mais j'arrive pas à t'oubler…

Все усмешки стихом парируя,

Открываю тебе и миру я

Все, что нам в тебе уготовлено,

Незнакомка с челом Бетховена!

Ты...

Ты проходишь своей дорогою...

Ти проходиш своєю дорогою,

І руки твоєї я не чіпаю.

Але туга в мені – надто вічна,

Щоб ти була мені — першою зустрічною.

Ти...

Серце одразу сказало: «Мила!»

Все тобі - навмання - вибачила я,

Нічого не знавши, навіть імені!

-

О, кохай мене, о, кохай мене!

Ти...

Бачу я по губах - звивиною,

За гордовитістю їх посиленою,

За важкими надбрівними виступами:

Це серце береться,

це серце береться,

це серце береться -

нападом!

Сукня - шовковим чорним панциром,

Голос з трохи хрипотою циганською,

Все в тобі мені дуже подобається, -

Навіть те, що ти не красуня!

Краса, не в'янеш за літо!

Не квітка - стеблинка зі сталі ти,

Зліше злого, гостріше гострого

Вивезений - з якого острова?

Ти...

Опахалом дивуєш, чи тросточкою,

У кожній жилці та в кожній кісточці,

У формі кожного злого пальчика,

Ніжність жінки,

ніжність жінки,

ніжність жінки,

Зухвалість хлопчика.

Et la douceur de cette femme,

Et la douleur de ses larmes,

Et toutes ces nuits solitaires,

Quand je veux tant faire la guerre,

Tu continues ton chemin,

Et je ne touche pas ta main,

Et je suis si folle de toi.

T'as pris ma raison, ma joie.

T'as pris mes nuits solitaires,

Quand je n'veux plus faire la guerre.

Je voudrais tant pardonner,

Mais j'arrive pas à t'oubler…

Всі усмішки віршем паруючи,

Відкриваю тобі та світові я

Все, що нам у тобі приготовлено,

Незнайомка із чолом Бетховена!

Ти...

Ти проходиш своєю дорогою...