День закрытых дверей - СЛОТ

Потоки людские

Моей тоски не слышат бред.

Тисками виски,

Косой ростки, затмением свет.

Ни дал ни взял, а мне уже не верят,

Прямо от двери взглядом меряют,

Бегство – мой иммунитет...

Люди-звери съедят по критерию,

Опять глупый бой, несу потери я.

Мой пистолет!..

Атмосферным столбом давит воздух,

Тень сомнений на лицах людей,

Я уйду в мир нулей, кликать поздно

И стучать в день закрытых дверей.

100 сотен портретов

Передо мной одним лицом.

Не видно просвета,

Тесней смыкается кольцо.

Толпа слепа, лица-затылки

Свинья-копилка набита опилками.

Мысли теряют цвет...

Стоит в оцеплении, в оцепенении

Ждёт хлеба, зрелищ, команды сверху, знамения.

Выхода нет!..

Атмосферным столбом давит воздух,

Тень сомнений на лицах людей,

Я уйду в мир нулей, кликать поздно

И стучать в день закрытых дверей.

День закрытых дверей...

Сбит с ног толпой, тропой сбит с толку.

Долго быть миллиард-пятым, конкретно, сколько

Влачить жизнь волоком, выть волком?

Спокойно - только без самоволок.

Взрыв - и осколок упал на своё место,

Здесь он местный, ему не тесно

С теми вместе, с кем интересно,

Кто сделан с ним из одного теста.

Cлед...

Индивид бухает на пути к свободе,

Молится, колется или с ума сходит.

Я заметаю след.

Потом эта свобода его похоронит,

А я валю из матрицы, хрен, догонят.

Атмосферным столбом давит воздух,

Тень сомнений на лицах людей,

Я уйду в мир нулей, кликать поздно

И стучать в день закрытых дверей.

Где мои сто друзей – в день открытых дверей?

Потоки людські

Моєї туги не чують марення.

Тисками віскі,

Косий паростки, затемнення світло.

Ні дав ні взяв, а мені вже не вірять,

Прямо від дверей поглядом міряють,

Втеча – мій імунітет.

Люди-звірі з'їдять за критерієм,

Знову дурний бій, зазнаю втрат я.

Мій пістолет!

Атмосферним стовпом тисне повітря,

Тінь сумнівів на обличчях людей

Я піду в світ нулів, кликати пізно

І стукати в день зачинених дверей.

100 сотень портретів

Переді мною однією особою.

Не видно просвіту,

Тісніше замикається кільце.

Натовп сліпий, обличчя-потилиці

Свиня-скарбничка набита тирсою.

Думки втрачають колір.

Стоїть в оточенні, в заціпенінні

Чекає на хліб, видовищ, команди зверху, знамення.

Виходу немає!..

Атмосферним стовпом тисне повітря,

Тінь сумнівів на обличчях людей

Я піду в світ нулів, кликати пізно

І стукати в день зачинених дверей.

День закритих дверей.

Збитий з ніг натовпом, стежкою збитий з пантелику.

Довго бути мільярд-п'ятим, конкретно, скільки

Жити життя волоком, вити вовком?

Спокійно – лише без самоволок.

Вибух - і уламок впав на своє місце,

Тут він місцевий, йому не тісно

З тими разом, з ким цікаво,

Хтось зроблений з ним з одного тіста.

Слід...

Індивід бухає на шляху до свободи,

Молиться, колеться або збожеволіє.

Я замітаю слід.

Потім ця свобода його поховає,

А я валю з матриці, хрін, наздоженуть.

Атмосферним стовпом тисне повітря,

Тінь сумнівів на обличчях людей

Я піду в світ нулів, кликати пізно

І стукати в день зачинених дверей.

Де мої сто друзів – у день відчинених дверей?