Le restaurant vide - Serge Lama

Dans un restaurant vide où les mouches se taisent,

J’aime entendre l'écho des phrases refroidies.

Cette conversation muette qu’ont les chaises

En groupe, sous le lustre éteint l’après-midi.

Déjà fanées les fleurs deviennent funéraires

Et la tapisserie est un ciel sans saveur,

L’ensemble a comme un goût de mort et de mystère

Quand le faux jour d’hiver délave les couleurs.

Les vitres n’ont d'éclat que ce que le tissu

Des rideaux laisse filtrer peut-être.

Laisse tomber l'été, baîller une fenêtre.

Et l’horloge tranquille a un air au-dessus,

Elle règne sur ce silence qui converse

Et que trouve parfois au-dehors une averse,

Sur les porte-manteaux dorment les pardessus.

Dans un restaurant vide où les mouches se taisent,

J’aime entendre l'écho des phrases refroidies.

Cette conversation muette qu’ont les chaises

En groupe, sous le lustre éteint l’après-midi.

У порожньому ресторані, де мовчать мухи,

Мені подобається чути відлуння охолоджених фраз.

Ця німа розмова, яку ведуть стільці

В групі, під люстрою, що гаситься вдень.

Вже зів'ялі квіти стають похоронними

А гобелен - несмачне небо,

Усе має смак смерті та таємниці

Коли фальшивий зимовий день тьмяніє кольори.

Скло сяє лише як тканина

Можливо, штори пропускають фільтрацію.

Киньте літо, відкрийте вікно.

І тихий годинник має мелодію вгорі,

Вона панує над цією тишею, що розмовляє

І що іноді злива застає надворі,

На вішалках сплять шинелі.

У порожньому ресторані, де мовчать мухи,

Мені подобається чути відлуння охолоджених фраз.

Ця німа розмова, яку ведуть стільці

В групі, під люстрою, що гаситься вдень.