La balade du poète - Serge Lama

Le soir descend, pauvres passants, qui rôdent

S’en vient faucher, quelques bouchers, en fraude

Pauvre poète, tu fais la quête, aux portes

Tu ne receuilles, qu’une ou deux feuilles, mortes

Y’a des becs fin, qui n’ont pas faim, des riches

Tu peux crever, sur le pavé, s’en fichent

T’es un raté, qui a des idées, amères

Tu vas toujours, seul sans amour, sur terre

Dans ton regard, éclairé d’art, S’entasse

Les horizons, et les prisons, des races

Loin des moutons, t’a choisis ton, servage

E ta jeunesse, s’use sans cesse, aux cages

De ton ennui, et de la nuit, glaciale

Et tu mourras, sur des gravas, des toiles

Pauvre de moi!

L’eau de la seine, porte ma peine, aux anges

Et cette eau bleue, pret de mes yeux, en frange

Cette eau qui fuit, boit mon ennui, qui pleure

En cette asie, mon âme fit, le leure

Adieu Paris, et ton ciel gris, la seine

Adieu matins et lendemains… de peine!

Настає вечір, бідні перехожі, що нишпорять

Приходять косити, якісь різники, шахрайство

Бідний поете, ти шукаєш біля воріт

Ви збираєте лише один або два листя, мертві

Є чудові дзьоби, хто не голодний, багаті люди

Ти можеш померти на тротуарі, байдуже

Ти невдаха, з ідеями, гіркий

Ти завжди йдеш, один без любові, на землю

У твоїх поглядах, осяяних мистецтвом, нагромаджується

Обрії і в'язниці рас

Далеко від овець ти вибрав своє, панщину

А молодість твоя, нескінченно, в клітках

Від твоєї нудьги і від ночі, що замерзає

І помреш, на завалах, полотнах

Бідний я!

Вода Сени, несе мій смуток, до ангелів

І ця блакитна вода, біля моїх очей, на краю

Ця вода, що тече, п'є мою нудьгу, яка плаче

У цій Азії моя душа створена, їхня

Прощай, Париж, і твоє сіре небо, Сена

До побачення, ранок і завтра... болю!