Я люблю поезда - СерьГа

Я люблю поезда, это, видимо, с детства —

Никуда от себя, от природы не деться!

Я ищу свою радость, она рядышком где-то.

Мне что север, что юг, что зима, что лето.

Отправляемся в срок, я прошу: «Пару чая».

«Вам с лимоном иль без?»

— на вопрос отвечаю:

«Мне, конечно, с лимоном.

Если можно, с печеньем,

Да не Бог весть с каким, а я хочу с 'Юбилейным'!»

«Вот вам двести рублей, хозяюшка, невзначай.

За все про все полтораста, а остальное — на чай!»

«Вы не будите чуть свет и в дверь купе не стучите,

Не наруште идиллию, не навредите.

Я сам постель соберу, вы за мной не следите.

Я с утра никакой, вы только чай принесите.»

«Ну, не томи ж мою душу, хозяюшка, не скучай!

Вот это по прейскуранту, а остальное — на чай!»

Я уснул под шумок чайной ложки в стакане

Под симфонию звуков — как описать их, не знаю!

Я всякий раз удивляюсь, что на полке, на верхней,

Лучший сон в моей жизни, самый сладкий и крепкий.

Ты мне снишься всегда в том купе по ночам.

И всё у нас по любви, а остальное — на чай.

А мы живем в поездах: то туда, то сюда.

Завтра новый маршрут, новые города.

Мне что север, что юг, что Люксембург, что Китай.

Я ищу свою радость, и ты живи, не серчай.

Мне что север, что юг, что Люксембург, что Китай.

И всё у нас по любви, а остальное нах…

Мне что север, что юг, что Люксембург, что Китай.

Я ищу свою радость, и ты живи, не серчай.

Мне что север, что юг, что Люксембург, что Китай.

И всё у нас пол любви…

Нам что север, что юг, что Люксембург, что Китай.

Мы нашли свою радость, и ты живи, не серчай.

Мне что север, что юг, что Люксембург, что Китай.

И всё у нас пол любви, а остальное на чай…

Я люблю поїзди, це, мабуть, з дитинства

Нікуди від себе, від природи не деться!

Я шукаю свою радість, вона поряд десь.

Мені що північ, що південь, що зима, що літо.

Вирушаємо в термін, я прошу: «Пару чаю».

«Вам із лимоном чи без?»

— на питання відповідаю:

«Мені, звичайно, з лимоном.

Якщо можна, з печиво,

Так не Бог звістку з яким, а я хочу з 'Ювілейним'!»

«От вам двісті карбованців, господиня, ненароком.

За все про все півтораста, а інше — на чай!

«Ви не будіть на світ і в двері купе не стукайте,

Не поруште ідилію, не нашкодіть.

Я сам ліжко зберу, ви за мною не стежте.

Я вранці ніякий, ви тільки чай принесіть.»

«Ну, не томи ж мою душу, господине, не нудь!

Оце по прейскуранту, а інше — на чай!

Я заснув під шумок чайної ложки в склянці

Під симфонію звуків — як описати їх, не знаю!

Я щораз дивуюсь, що на полиці, на верхній,

Найкращий сон у моєму житті, найсолодший і міцний.

Ти мені снишся завжди в тому купе по ночах.

І все у нас по любові, а остальне — на чай.

А ми живемо в поїздах: то туди, то сюди.

Завтра новий маршрут, нові міста.

Мені що північ, що південь, що Люксембург, що Китай.

Я шукаю свою радість, і ти живи, не серчай.

Мені що північ, що південь, що Люксембург, що Китай.

І все у нас по любові, а решта нах…

Мені що північ, що південь, що Люксембург, що Китай.

Я шукаю свою радість, і ти живи, не серчай.

Мені що північ, що південь, що Люксембург, що Китай.

І все у нас стать кохання…

Нам що північ, що південь, що Люксембург, що Китай.

Ми знайшли свою радість, і ти живи, не серчай.

Мені що північ, що південь, що Люксембург, що Китай.

І все у нас стать кохання, а решта на чай…