Уист-уи - Секрет

«Уист-уи!»

Маленькую Ди

Повстречал я в зарослях

На моём пути.

Из своего укрытия,

Словно по наитию,

Появилась быстрая,

Сказала: «Погоди!

На меня так пристально, человек высокий,

На меня так пристально

Лучше не гляди.

Прошу тебя, пожалуйста, ты гляди на море,

Ты гляди на море,

Уист-уи».

И пошёл я к морю,

И увидел вскоре

Трёх малюток эльфов, спросивших у меня:

«Не видел ли ты девушку,

Девушку-смуглянку,

Что куда-то скрылась на закате дня?»

Не сказал я правду им,

Я сказал: «Не видел», —

И, как белки, прыгая,

Скрылись с глаз моих;

Чтоб увидеть тёмное

Платье её скромное,

Все углы обшарили в зарослях густых.

И в тени деревьев

Я, ушам не веря,

Тихий крик услышал: «Ты любим, любим!»

«Уист-уи, — ответил я

И взглянул на ветви я, —

Все исчезновением взволнованы твоим».

«Уист-уи" — два слова, два коротких слова.

Их сегодня птицы повторять готовы,

Море их поёт, слова заветные твои:

«Уист-уи, уист-уи».

Я взглянул на заросли,

На деревья стройные,

Как и прежде, были там птицы беспокойные;

Только маленькая Ди

Уж не скажет: «Уист-уи»,

Мне она торжественно не скажет: «Уист-уи».

И пошёл я по холмам,

По горам,

И нашёл могилу там

Под высокою горою;

На колени тихо встал

И печально написал

На песке своей рукою:

«Спит здесь маленькая Ди,

Спит недалеко от моря.

Всё проходит.

Уист-уи»

«Віст-уї!»

Маленьку Ді

Побачив я в заростях

На моєму шляху.

З свого укриття,

Немов по наитію,

З'явилася швидка,

Сказала: «Стривай!

На мене так пильно, людина висока,

На мене так уважно

Краще не дивись.

Прошу тебе, будь ласка, ти дивися на море,

Ти дивися на море,

Віст-уї».

І пішов я до морю,

І побачив незабаром

Трьох малюток ельфів, які запитали у мене:

«Не бачив чи ти дівчину,

Дівчину-смуглянку,

Що кудись зникла на заході дня?»

Не сказав я правду їм,

Я сказав: «Не бачив»,—

І, як білки, стрибаючи,

Втекли з очей моїх;

Щоб побачити темне

Сукня її скромна,

Всі кути обшарили в чагарниках густих.

І в тіні дерев

Я, вухам не вірячи,

Тихий крик почув: «Ти любимо, любимо!»

«Віст-уї, — відповів я

І глянув на гілки я, —

Усі зникненням схвильовані твоїм».

«Уїст-уі» — два слова, два короткі слова.

Їх сьогодні птахи повторювати готові,

Море їхнє співає, слова заповітні твої:

«Уїст-уї, уїст-уї».

Я глянув на зарості,

На дерева стрункі,

Як і раніше, були там птахи неспокійні;

Тільки маленька Ді

Вже не скаже: «Віст-уї»,

Мені вона урочисто не скаже: «Віст-уї».

І пішов я по горбами,

По горах,

І знайшов могилу там

Під високою горою;

На коліна тихо встав

І сумно написав

На піску своєю рукою:

«Спит тут маленька Ді,

Спить недалеко від моря.

Все проходить.

Віст-уї»