Phantasai, lieb' Phantasai! - Samsas Traum

Phantasai, lieb' Phantasai

Entbinde mich des Denkens!

So träufle meine Seel' mir frei

Von Kopf, von Sinn und Weltverstand

Zerspringen soll der Gläser Rand

Ihr Klang den Trümmern Leben schenken

Phantasai, kristallerbaut:

Ich will, dass es mir graut!

Meine Urne fällt und faßt den Raum in schwarze Blüten

Die, verhüllt in dichte Schleier, mich auf meiner Odyssee behüten!

Endlich bricht die Schrift entzwei, das Tor zum Meer ist aufgetan:

In das Licht, gedankenlos, die Probe stellt sein Wissen bloß!

Ist er noch Kind?

— Ihr Edleren, ich will verletzbar sein!

Ist es ihm ernst oder enttäuscht er uns?

— Ich such' nach Träumen jede Nacht!

Er weiß bestimmt… — Ich glaube fest daran…

…nicht, daß das Sehen doch so einfach ist!

— …daß meine Wiege so nicht

Stehen kann!

Das Orchester des Schreckens spielt für mein Grauen auf

Streicht die Bögen auf und nieder wie die Krähen ihr Gefieder

In den rauhreifschwang’ren Weiden, die verliebt wie Ketten rasseln

Und ihr Ächzen wirbelt um mich wie das Laub!

Dort am Ufer dieser Kakophonie trifft mein Blick den ihren

Ahnend flieh’n die Wolken schneller, ihre Stimme wird schon heller

Der Blitze flinkes Silber skizziert Angst in mein Gesicht

Als sie lächelnd und mit Güte zu mir spricht:

«Eine neue Nacht wartet auf uns!»

Sie zerrt mich in die Anderswelt

Fernab von meinen Sorgen!

«Wir fahren heut' zum Himmel auf!

Der Alptraum läßt uns glücklich sein

Für uns gibt es kein 'Morgen' mehr!»

Ich schneide mich auf…

Ich ertränke meine Sehnsucht in dem Blut Deiner Gedanken

Mein Körper spielt deren Melodai

Auf einer Orgel, um die sich Schädel ranken!

In der toten Kathedrale dort, wo Dämonen Rosenasche spei’n:

Sie stand, sie steht und wird noch steh’n

Nach 1000 Jahr’n im selben Schein!

Soll das wirklich alles sein?

Mein Herz steht immer noch nicht still!

Und auch mein Haar ist nicht ergraut…

…Entsetzen ist das, was ich will!

…dass mir das Eis die Lungen füllt!

…dass meine Seele in der Brust gefriert!

…dass meine Augen nicht mehr glasig sind

Und daß mein Nacken den Hauch des Todes spürt!

Falle!

Tiefer!

Schneller!

Laßt ihn heute auferstehen!

Tötet!

Seine!

Ängste!

Laßt ihn jetzt nach Eden gehen!

Er ist noch Kind!

— Ihr Edleren, mich schmerzt der Glanz allein!

Er hat gelernt, die Pracht zu sehen!

— Ich werde brennen, jede Nacht!

Er weiß bestimmt… — Ich glaube fest daran…

…dass all das Träumen doch so einfach ist!

…dass meine Hoffnung geht mit stolzem Schritt voran!

Von Knochenhänden kalt mißhandelt jammern mich die Saiten an

Das Kolophonium berstet, wie die Stufen jener Treppe

Die mich aus dem Labyrinth gebracht, mich in den Tag gerettet hätte!

Langsam sinke ich zum Grunde dieser Phantasmagorie

Katharsis, meine Rettung !

Katharsis: aber wie!

Alle Uhren ticken schneller, meine Stimme, sie wird heller

Ich fasse mir ein Herz, ich schöpfe Mut, den hatt' ich nie

Ich erkenne mich selbst, in mir erkenn' ich sie…

«Eine neue Nacht wartet auf uns!»

Sie zerrt mich in die Anderswelt

Fernab von meinen Sorgen!

«Wir fahren heut' zum Himmel auf!

Der Alptraum läßt uns glücklich sein

Für uns gibt es kein 'Morgen' mehr!»

Phantasai, дорогий Phantasai

Звільни мене від роздумів!

Тож нехай моя душа сочиться на волю

Головою, глуздом і здоровим глуздом

Край скла повинен розбитися

Їх звук дає життя уламкам

Фантасай, побудований з кришталю:

Я хочу, щоб мене це налякало!

Моя урна падає і вкриває кімнату чорними квітами

Хто, закутаний густими пеленами, захистить мене на моїй одіссеї!

Нарешті письменство розривається надвое, ворота в море відкриті:

На світло, бездумний, тест виставляє свої знання!

Він ще дитина?

— Шляхетні, я хочу бути вразливим!

Він нас серйозно чи розчаровує?

— Я шукаю сни щоночі!

Він точно знає... — Я твердо вірю...

...не те, щоб побачити так легко!

— ...що моя люлька не така

може стояти!

Оркестр жаху грає для мого жаху

Метає луки вгору-вниз, як ворони своїм пір'ям

У морозі вагітні верби, що закохано брязкають, мов ланцюги

І їхні стогони кружляють навколо мене, як листя!

Там, на березі цієї какофонії, мій погляд зустрічається з її

Передчуваючи, хмари тікають швидше, їхній голос уже стає яскравішим

Спалах спритного срібла вимальовує страх на моєму обличчі

Коли вона говорить зі мною, усміхаючись і доброзичливо:

«Нас чекає нова ніч!»

Вона тягне мене в інший світ

Далеко від моїх турбот!

«Сьогодні ми підемо на небо!

Кошмар робить нас щасливими

Для нас більше немає «завтра»!»

я порізався...

Я топлю свою тугу в крові твоїх думок

Моє тіло грає їх мелодай

На орган, оточений черепами!

У мертвому соборі, де демони вивергають попіл троянд:

Стояла, стоїть і буде стояти

Через 1000 років у тому ж світінні!

Це справді все?

Моє серце ще не зупиниться!

І моє волосся теж не сиве...

...жах ось чого я хочу!

...що лід наповнює мої легені!

...що моя душа завмирає в грудях!

...що мої очі більше не скляні

І щоб моя шия відчувала подих смерті!

Справи!

глибше!

Швидше!

Нехай сьогодні встане!

Убий!

Його!

Страхи!

Нехай зараз іде в Едем!

Він ще дитина!

— Шляхетні ваші, один блиск мені болить!

Він навчився бачити пишність!

— Я буду горіти кожну ніч!

Він точно знає... — Я твердо вірю...

...що все це мріяти так легко!

...що моя надія йде вперед гордим кроком!

Струни голосять на мене, холодно знущані кістлявими руками

Каніфоль лопається, як сходи тих сходів

Хто б витяг мене з лабіринту, врятував би мені день!

Я повільно опускаюся на дно цієї фантасмагорії

Катарсис, мій порятунок!

Катарсис: але як!

Всі годинники цокають швидше, мій голос стає яскравішим

Я набираюся духу, набираюся сміливості, у мене ніколи цього не було

Я впізнаю себе, я впізнаю їх у собі...

«Нас чекає нова ніч!»

Вона тягне мене в інший світ

Далеко від моїх турбот!

«Сьогодні ми підемо на небо!

Кошмар робить нас щасливими

Для нас більше немає «завтра»!»