Janis' Lied - Samsas Traum

Dort am Straßenrand stand ein Mann

Wegen ihm fiel das Laub noch leiser

Meine Stimme schnitt durch die Stille

Ein böser Traum

Mit der Angst fest in meiner Hand

Schrie ich mich an der Kälte heiser:

Vor den Wolken zählen Momente

Wie dieser kaum

Wieder atme ich Wasser

Wieder trinke ich Flammen

Und ich bitte um noch mehr Verzicht

Doch je lauter ich flehe

So sehr ich ihn auch suche

Den Weg zu mir, ich finde ihn nicht

Hier im Haus ist man nicht allein

Rings um uns sammeln sich die Geister

An den Wänden zerrinnen Schatten

Das Leben schweigt

Über Dir bin ich furchtbar klein

Und das Ende, das Anfangs Meister

Färbt die Hände, wenn sich der Weg

An der Brücke zweigt

Wieder schlucke ich Steine

Wieder gleiten die Finger

Durch Entbehrung, das Gras und den Wind

Manche Schachtel wiegt schwerer

Als die Welt auf den Schultern

Und als alle, die noch bei mir sind

Wär' die Erde doch nur so kalt

Wie mein Herz im Licht aller Sonnen

Wär' das Eisen so leicht und brüchig

Wie morsches Holz

Meine Schwester, leb’wohl, schon bald

Hat der Winter in Dir begonnen:

Unaufhaltsam und voller Anmut

Gleich Deinem Stolz

Wieder reiße ich Narben

In die Körper der Menschen

Wieder berste ich: «Nimm' sie mir nicht.»

Doch je tiefer ich grabe

So sehr ich nach ihm suche

Den Weg zu Dir, ich finde ihn nicht

На узбіччі дороги стояв чоловік

Через нього листя опало ще м’якше

Мій голос прорізав тишу

Поганий сон

Зі страхом міцно в руці

Я хрипко закричав на морозі:

Миті рахуються перед хмарами

Навряд чи подобається цей

Знову дихаю водою

Знову я п’ю полум’я

І я прошу ще більшої зречення

Але тим голосніше я благаю

Скільки я його шукаю

Дороги до мене я не можу знайти

Тут у домі ти не один

Навколо нас збираються привиди

Тіні тануть на стінах

Життя мовчить

Над тобою я страшенно малий

І кінець, початківець майстер

Фарбуйте руки, коли в дорозі

На мосту гілки

Знову ковтаю каміння

Пальці знову ковзають

Через позбавлення, траву і вітер

Якась коробка важча

Як світ на твоїх плечах

І ніж усі ті, хто ще зі мною

Якби тільки земля була така холодна

Як моє серце в світлі всіх сонць

Якби залізо було таким легким і крихким

Як гниле дерево

Сестричко, прощавай, скоро

У вас почалася зима:

Нестримний і сповнений благодаті

Рівно вашій гордості

Знову рву шрами

В тіла людей

Я знову лопнув: «Не забирайте її у мене».

Але чим глибше я копаю

Скільки я його шукаю

Дороги до тебе я не можу знайти