Das verlorene Kind - Samsas Traum

Zart schimmert Morgenröte auf seinen Wangen

Wiedererlebend, Froyas kraftvolles Herz zu spüren

An Ihrem Busen soll keine Seele bangen

Schöpfender Odem überbracht durch den Frühlingswind

Liebende sich stumm im Tausendknospenmer verführen

Verschenkt den Traum an das erwachende Kind

Mächtig winden sich die wärmenden Strahlen der Mittagssonne

Durch Abels reifende Knochen geschwind

Einlullend, Liebende suhlen sich in ekstatischer Wonne

Nur der Blinde kann über die Mauer des Gartens spähen

Unfaßbar, spielend ihre Zeit verrinnt

Folgend einer dunklen Vorahnung schwimmt

Ohnmächtig der überreifen Herbstfrucht zu widerstehen

Im dem Strom des Lebens zur Dämmerung und wird vergehen

Das verlorene Kind, durch Erkenntnis dem Tode geweiht

Sein eisiges Grab, wo einstmals Feen sangen

Keine Hoffnung kann es ins Licht führen

Errichtet sich selbst das erwachende Kind

Verzweifelt in der Nacht Wahrheit zu erlangen

Ein steinernes Herz kann man nicht rühren

Deshalb im Tode nur ich Frieden find !

Flehend um kalte Küsse, die ihm den Atem rauben

Düstere Begierde, Trost bei den Ahnen zu finden

Doch wenn alles vergeht, so auch seine Sünden

Und wenn alles verbrennt, so niemals sein Glauben

Fortan will es Medusas Wahrheit ertragen

Weil die Liebe ihm ihr Schutzschild lieh

Tausend Wunden, jedoch verzweifelt es nie

Dank der Gabe, mit den Augen eines blinden Kindes zu fragen

На його щоках ніжно мерехтить світанок

Пережити, щоб відчути могутнє серце Фрої

Жодна душа не повинна боятися за її лоно

Зачерпний подих, принесений весняним вітром

Закохані спокушають один одного мовчки в тисячі бутонів

Віддає мрію дитині, що прокидається

Зігріваючі промені полуденного сонця потужно блукають

Швидко крізь зрілі кістки Авеля

Заколисуючи, закохані тонуть в екстатичній блаженстві

Лише сліпі можуть бачити через стіну саду

Неймовірно, їх час минає грайливо

За темним передчуттям пливе

Безсилий протистояти перезрілим осіннім плодам

У потоці життя світати і пройде

Загублена дитина, приречена на смерть через знання

Його крижана гробниця, де колись співали феї

Жодна надія не зможе вивести його на світло

Зводить собі дитину, що прокидається

Відчайдушно хочу дізнатися правду вночі

Кам’яне серце не зрушиш

Тому тільки в смерті я знаходжу спокій!

Благає холодних поцілунків, від яких перехоплює подих

Похмуре бажання знайти розраду у предків

Але якщо все піде, зникнуть і його гріхи

А якщо все згорить, то ніколи не згорить його віра

Відтепер воно хоче терпіти правду Медузи

Бо любов дала йому свій щит

Тисяча ран, але воно ніколи не впадає у відчай

Завдяки дару питати очима сліпої дитини