В никуда - Руставели

Жизнь — загадка, вяло текущее мгновение;

Глаза смотрят в небеса как-будто ждут знамение.

И откровения, и понимания — навесьте с горкой мне,

Пожалуйста, — век буду вам признателен.

Некомфортабелен мой дух нетолерантен.

Не спрятать мне его, не завернуть в радужный фантик.

Не долго было детство Святым и солнечным —

Жизнь зарядила в Солнышко хлесто-хрипые с горлышка.

Как-будто бы вчера плетусь убитым со двора,

Как-будто бы вчера смахнул фигуры со стола.

«Все кончено» — кричу: «Не браты вы, а — змеи, шулера!»

Тот флаер play на слове, на деле — подлая игра.

Картинки повторяются, галопом прут года,

Тонет изувеченный дух в кармических долгах.

И как потерянный мальчишка, в чужих краях —

Ищу я свой корабль в прокуренных, шумных портах.

Припев:

Скопом, в никуда, уходят мои года —

С дерева жизни, смотри, словно листья падают вниз.

Скопом, в никуда, уходят мои года.

С дерева жизни, смотри, словно листья падают вниз.

Молчит старик, не трогает его лицо движение.

Он словно ветер, пытается поймать мгновение.

Уходит все — влечение, стремление;

Борьба с самим собой, с другими и с сомнениями.

Всё тлен!

С собою забирает в плен.

Все в прошлом, и в будущем нет перемен.

Осенний парк менял погоду по сто раз на дню,

Но вдруг застыл, даря секунды жизни старику.

— В чем смысл?

— спросил себя негромко он,

— За что я дрался?

— промчалось все будто сон.

Он был так часто пустым, ненужным поглощен —

И в одиночестве свой путь до конца прошел.

Ведь было все… И все исчезло в никуда;

И бесконечно далека теперь его зима.

Приходит и уходит жизнь в радости и боли,

И новые актеры исполнят старые роли.

Припев:

Скопом, в никуда, уходят мои года —

С дерева жизни, смотри, словно листья падают вниз.

Скопом, в никуда, уходят мои года.

С дерева жизни, смотри, словно листья падают вниз.

Скопом, в никуда, уходят мои года —

С дерева жизни, смотри, словно листья падают вниз.

Скопом, в никуда, уходят мои года.

С дерева жизни, смотри, словно листья падают, падают, падают.

Життя - загадка, млява поточна мить;

Очі дивляться в небеса ніби чекають на знак.

І одкровення, і розуміння— навісьте з гіркою мені,

Будь ласка,— вік буду вам вдячний.

Некомфортний мій дух нетолерантний.

Не сховати мені його, не завернути в райдужний фантик.

Недовго було дитинство Святим і Сонячним—

Життя зарядило в Сонечко хлесто-хрипі з шийки.

Начебто би вчора плетусь убитим із двору,

Начебто вчора змахнув фігури зі столу.

«Все кончено» - кричу: «Не брата ви, а змії, шулера!»

Той флаєр play на слові, на справі підла гра.

Картинки повторюються, галопом прут року,

Тоне понівечений дух у кармічних боргах.

І як втрачений хлопчик, у чужих краях —

Шукаю я свій корабель у прокурених, галасливих портах.

Приспів:

Скопом, у нікуди, йдуть мої роки.

З дерева життя, дивись, немов листя падає вниз.

Скопом, у нікуди, йдуть мої роки.

З дерева життя, дивись, немов листя падає вниз.

Мовчить старий, не чіпає його обличчя рух.

Він, мов вітер, намагається впіймати мить.

Іде все — потяг, прагнення;

Боротьба з самим собою, з іншими і з сумнівами.

Всі тлін!

З собою забирає в полон.

Все в минулому, і в майбутньому немає змін.

Осінній парк міняв погоду по сто разів на день,

Але раптом застиг, даруючи секунди життя старому.

- У чому сенс?

— спитав себе тихо він,

— За що я бився?

— промчало все ніби сон.

Він був так часто порожнім, непотрібним поглинений —

І в одиниці свій шлях до кінця пройшов.

Адже було все… І все зникло в нікуди;

І нескінченно далека тепер його зима.

Приходить і йде життя в радості і болю,

І нові актори виконають старі ролі.

Приспів:

Скопом, у нікуди, йдуть мої роки.

З дерева життя, дивись, немов листя падає вниз.

Скопом, у нікуди, йдуть мої роки.

З дерева життя, дивись, немов листя падає вниз.

Скопом, у нікуди, йдуть мої роки.

З дерева життя, дивись, немов листя падає вниз.

Скопом, у нікуди, йдуть мої роки.

З дерева життя, дивись, немов листя падає, падає, падає.